глава 29 ЦК України).
Четверта правомочність права інтелектуальної власності, передбачена п. 4 ч. 1 ст. 424 ЦК України, є інші майнові права інтелектуальної власності. До цих прав передусім слід віднести право на винагороду за створення і використання об'єкта права інтелектуальної власності, яке прямо, крім ст. 445 ЦК України, у четвертій книзі більше не згадується, ніби такого права взагалі не існує. Але група інших майнових прав інтелектуальної власності правом на винагороду не вичерпується. Ця група значно ширша. До неї варто віднести право на передання права інтелектуальної власності іншим особам; здавання в майновий найом і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер; імпорт творів.
Але наведене ніскільки не підкреслює відмінності майнових прав інтелектуальної власності від права власності на речі. Це лише способи використання майнових прав інтелектуальної власності, які не знайшли належного відображення в ЦК України. Все ж не можна не враховувати мету інтелектуальної, творчої діяльності - в той чи інший спосіб одержати певну вигоду.
Отже, за змістом право власності на речі і право інтелектуальної власності, крім зазначених раніше відмінностей в об'єктах, строках правової охорони, способах захисту тощо, нічим не відрізняється. Правда, проаналізована ст. 1107 ЦК України містить ще одну особливість. Частина 1 цієї статті говорить про договір на передання виключних майнових прав інтелектуальної власності (підкреслено автором - О.Р.). З цієї норми можна зробити висновок, що суб'єкт права інтелектуальної власності може розпоряджатися лише виключними майновими правами інтелектуальної власності, а просто майновими правами (не виключними) ніби й не може. Проте, уже п. 5 ч. 1 ст. 1107 ЦК України говорить про інший договір щодо "розпоряджання" майновими правами інтелектуальної власності. Постає запитання, чи має якесь правове значення виділення в окрему групу виключних майнових прав інтелектуальної власності. Видається, що п. 5 ч. 1 ст. 1107 ЦК України вважає розпорядженням майновими правами інтелектуальної власності будь-які договори, спрямовані на припинення чи обмеження права інтелектуальної власності, є договори по розпорядженню майновими правами інтелектуальної власності незалежно від їх характеру чи вони виключні чи не виключні.
Повернемося до ст. 1112 ЦК України, в якій йдеться про розмежування права власності на речі і майнових прав інтелектуальної власності. Ця стаття визнає власником матеріального носія твору образотворчого мистецтва замовника твору, а майнові права інтелектуальної власності залишаються за його автором. Отже, відмінність між цими правами є. Зазначену відмінність ЦК України чітко не визначив, більше того, ЦК України ухилився від розв'язання цієї проблеми. Насправді має місце колізія між правом власності на матеріальний носій твору образотворчого мистецтва і правом інтелектуальної власності на цей же твір.
Хоча ЦК України й проголошує, що право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності (ст. 419 ЦК України). В даному разі, очевидно, під річчю слід розуміти матеріальний носій об'єкта права інтелектуальної власності, тобто тілесну річ.
Проте, коли мова заходить про твори образотворчого мистецтва, ситуація певною мірою ускладнюється. З одного боку власник матеріального носія (картини, скульптури тощо) має право вчиняти з цим носієм будь-які дії, не заборонені законом. З другого боку, правомочності власника матеріального носія твору образотворчого мистецтва обмежені правом інтелектуальної власності на цей же твір. Ось ці обмеження, лінія розмежування ЦК України не визначена. Більш того, ЦК України віддав розв'язання цієї колізії на розсуд сторін.
З огляду на проведений аналіз викликає зауваження визначення поняття права інтелектуальної власності, дане в ст. 418 ЦК України. Відповідно до вказаної статті право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК України чи іншим законом.
За цим визначенням будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності визнається об'єктом права інтелектуальної власності. Але ж в дійсності це не так. Далеко не кожний результат інтелектуальної, творчої діяльності визнається об'єктом права інтелектуальної власності. Значна кількість результатів інтелектуальної, творчої діяльності з тих чи інших причин не визнаються об'єктами права інтелектуальної власності, хоча і є творчим результатом (інформація про цей об'єкт передчасно розголошена, своєчасно належним чином не оформлена тощо).
Не можна визначати право інтелектуальної власності як право на інший об'єкт права інтелектуальної власності. Тобто, право інтелектуальної власності є право інтелектуальної власності.
Ст. 418 ЦК України об'єктом права інтелектуальної власності визнає не тільки результати інтелектуальної, творчої діяльності. Дана стаття проголошує, що крім результатів інтелектуальної, творчої діяльності об'єктами права інтелектуальної власності визнаються й інші об'єкти права інтелектуальної власності, тобто не результати інтелектуальної, творчої діяльності. Дана стаття чітко протиставляє результати інтелектуальної, творчої діяльності іншим об'єктам права інтелектуальної власності. При цьому стаття не розкриває, що це за інші об'єкти права інтелектуальної власності.
Видається, таке визначення поняття права інтелектуальної власності в теорії буде викликати непотрібні дискусії, а в практиці ускладнить застосування цього поняття. Тому пропонуємо визначити
- Київ+380960830922