Розділ 2
РЕЦЕПЦІЯ ТВОРЧОСТІ В. С. МОЕМА В УКРАЇНСЬКОМУ ТА РОСІЙСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРНОМУ
ПРОСТОРІ
Сприйняття літературного доробку В. С. Моема в Україні та Росії упродовж ХХ
століття відзначалася розмаїтністю творчих пошуків компетентних читачів,
зумовлених суспільно-політичними обставинами. Варіювання установленості
тоталітарного режиму (міжвоєнний період, „хрущовська відлига”, „суслівські
заморозки”, „брежнєвський період застою”, „горбачовська перебудова”), а також
етапом національної самоідентифікації „братніх” народностей значною мірою
позначилися на сприйнятті творчості В. С. Моема. Оскільки своєрідність рецепції
художньої практики англійського митця в українському та російському
літературознавстві розглядаємо у прямій залежності від суспільно-політичних
умов, то запропонована періодизація сприйняття творчості В. С. Моема має
діахронічний, політично детермінований характер. За вихідне положення в
осмисленні літературної спадщини англійського письменника приймаємо міркування
Р. Т. Гром’яка про те, що цілісність процесу сприймання визначається взаємодією
психічних явищ, естетичних фактів з особливостями твору, досвідом читача, його
загальним розвитком, попередніми враженнями, які читач одержує безпосередньо
перед читанням чи під час читання (оформлення, заголовок, порядок розміщення
творів у циклі) [119, с. 15], а також його теоретичні узагальнення про „якість
рецепції, її види і саморефлексію з цього приводу”, її „практичну і
методологічну вагу” [124, с. 10] за якою „компаративістичний дискурс як на
емпіричному, так і на теоретичному рівнях розгортається як діалог, інтеракція
міжнаціональних чинників” [124, с. 14].
Відтворення власного імені англійського прозаїка мовою перекладачів
Через текст „як форми художнього втілення авторської свідомості, авторського
образу” [107, с. 18], митець вступає у спілкування з реципієнтом, при цьому не
тільки активізує читацьку уяву, а й „запрошує” читача до співучасті, тим самим
реалізуючи потенції тексту [147, с. 268].
Вже перша (вдала чи не вдала) зустріч читача з автором визначає їх подальший
діалог з читачем. Так, вже при повторній зустрічі прізвище автора викликає
асоціації – образні та формальні, які налаштовують читача на певний лад [121,
с. 35]. Отож саме прізвище автора стає одним із чинників, що спонукають читача
до того чи іншого ще не знайомого художнього доробку. І чим цікавішим і
оригінальнішим буде це спілкування, тим реальнішою буде його подальша
перспектива.
Особливо це важливо для іноземного письменника, бо ж зв’язок читачів з автором
іншонаціонального літературно-художнього твору не завжди є прямим. Часто він
опосередковується присутністю третьої особи – перекладача. Шлях від створення
до сприйняття іноземним читачем художнього твору проходить певні етапи
літературного становлення: автор – художній твір – читач – текст – співавтор
(перекладач) – інтерпретація – реципієнт. Процес знайомства читача з тим чи
іншим варіантом тлумачення іноземного тексту, власне, „переростає в процес
осягнення твору вже від моменту безпосереднього сприйняття прізвища автора,
художнього оформлення і назви книги” [121, с. 35]. Адже ім’я творця, на думку
французького культуролога Мішеля Фуко, не тільки проголошує появу певного
дискурсу, а й встановлює і вказує статус цього дискурсу в культурі і
суспільстві [265, с. 447]. І чи не найголовнішу роль тут відіграватиме
правильне відтворення (ономастичний трансфер) власного імені іноземного
письменника, особливо коли це стосується мов, які належать до різних мовних
груп.
Власні імена мають свої особливі мовні форми. Їх мовленнєва функція є зразком
специфічної мовної культури. І тут особливо важливо правильно передати
транскодування власних імен. Відомо, від вдалого введення у текст перекладу
чужих власних імен значною мірою залежить успіх у справі збереження
національного колориту всього твору [101, с. 150]. Загальновідомо, що написання
англійських слів дуже відрізняється від їх вимови. Це у свою чергу спричиняє
певні труднощі у передачі антропонімів іншомовної культури. Цікавою є проблема
відтворення у перекладах англійського власного імені письменника William
Somerset Maugham. Відомо [168, 92], дотепер немає чітких правил щодо передачі
англійських власних імен українською мовою. Однак англійські власні назви
зазвичай транскрибуються, або ж транслітеруються, або частково транскрибуються
і частково транслітеруються українською мовою. На основі графічної будови
власне ім’я Somerset транслітерується у Сомерсет, а на основі фонематичної
William транскрибується як [ґWм:lj?m] [343, р. 149] і передається українською
та російською мовами як Вільям / Вильям чи Уільям / Уильям (за традиційно
встановленим правилом заміни [w] на [в] чи [у] [168, с. 98].
Відмінності антропонімічних систем двох народів наклали свій відбиток і на
відтворення англійських власних назв у перекладі. Так, для української та
російської культур характерною є антропонімічна система, що складається з
власного імені, по батькові та прізвища людини. Для англійців, як, власне, і
для більшості народів Європи й Америки, характерна двоіменна антропонімічна
система, яка складається з власного імені та прізвища [229, с. 7]. Очевидно, це
і стало причиною заплутаності при відтворенні власного імені англійського
прозаїка – William Somerset Maugham українською та російською мовами. Так,
упродовж першої половини ХХ століття прізвище письменника перекладалося як
подвійне – Сомерсет-Могам [58-60], Сомерсет-Могем [61-62], Могам
В. Сомерсет [4; 8], Могам-Сомерсет Вильям [3], Сомерсет Моем [63]. Згодом
тран
- Київ+380960830922