РОЗДІЛ 2
ОБ’ЄКТИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Клінічні характеристики обстежених груп хворих
В дослідженні прийняв участь 101 пацієнт, серед яких чоловіків - 67 та жінок -
34, з ІХС і стабільною стенокардією напруги ІІ, ІІІ функціональних класів. В
дослідження включені пацієнти віком від 35 до 70 років, середній вік 59,8±8,40
років. Обстеження хворих проводили на базах ВМЦ ПС ЗС України, МКЛ № 1 та 3 м.
Вінниці. Критерієм включення вважалась стабільна стенокардія напруги ІІ, ІІІ
функціональних класів. ІХС вважалася верифікованою в двох випадках: 1) при
перенесеному і документально підтвердженому інфаркті міокарда; 2) при типових
нападах стенокардії в поєднанні з позитивними результатами неінвазивних
досліджень (проба з фізичним навантаженням, добове моніторування ЕКГ).
Верифікація діагнозу відповідала вимогам наказу № 54 МОЗ України (2002) та
відповідно до методичних рекомендацій з діагностики серцево-судинних
захворювань («Серцево-судинні захворювання», 2005) [103]. Верифікація діагнозу
стабільної стенокардії відбувалася на підставі типової клінічної картини, тобто
больового синдрому з типовою локалізацією та іррадіацією, який провокувався
фізичним навантаженням, був чутливий до нітратів короткої дії, мав тривалість,
яка не дозволяла думати про наявність у пацієнта гострого коронарного синдрому,
і прояви захворювання мали стабільний характер як мінімум на протязі останніх
двох місяців. У частини хворих наявність ІХС підтверджувалася перенесеним
раніше інфарктом міокарду, про що свідчили типові зміни на ЕКГ, або відповідні
записи в медичній документації. Крім того, для верифікації діагнозу
використовувалися добове моніторування ЕКГ, проба з фізичним навантаженням та
ЕХО-КГ, які також дозволяли підтвердити наявність у пацієнтів ІХС та
стенокардії. На проведення дослідження від усіх пацієнтів було отримано усну
інформовану згоду після пояснення їм мети лікування. Критерії виключення: хворі
із ГІМ давністю менше ніж 6 місяців, цукровий діабет, бронхообструктивний
синдром, синдром слабкості сінусового вузла, гостре порушення мозкового
кровообігу, недостатність кровообігу ІІБ-ІІІ ст, вік старший 70 років,
облітеруючі захворювання периферичних судин з ішемією ІІІ-ІV ст, важкі
порушення функції нирок та печінки.
Перед початком дослідження хворі проходили детальне обстеження згідно
протоколу, яке включало загальноклінічні та інструментальні методи обстеження
(до складу входили ЕКГ, добове моніторування ЕКГ, проба з 6-хвилинною ходою,
ЕХО-КГ), лабораторні методи дослідження (які включали визначення ліпідного
спектру крові, рівню малонового диальдегіду), загальноклінічне дослідження
крові та сечі, біохімічне дослідження крові з визначенням сечовини, креатиніну,
аланінамінотрансферази, аспататамінотрансферази, глюкози, білірубіну крові.
Згідно із завданнями фармакотерапії хворих було розділено на 3 групи лікування.
Перша - метопрололу, друга - метопрололу з тіотриазоліном, третя - метопрололу
з мебікаром. Вибір препарата (метопролол) в цій роботі оснований на даних його
позитивного впливу на перебіг стенокардії (як стабільної так і нестабільної).
Важливою характеристикою метопрололу є відсутність в нього внутрішньої
симпатоміметичної активності, яка розглядається як негативний або фактор, який
не має значення для клінічної ефективності [47, 105]. Ліпофільність метопрололу
також розглядається рядом дослідників як позитивна фармакокінетична
характеристика: ліпофільні в-адреноблокатори, в порівнянні з гідрофільними,
володіють більш значним потенціалом по зниженню ризику раптової смерті [179].
Необхідно відзначити добру переносимість метопрололу. Звертає на себе увагу
відсутність погіршення перебігу цукрового діабету ІІ типу та хронічних
обструктивних захворювань легень при застосуванні метопрололу [47].
В першій групі 34 пацієнти зі стабільною стенокардією отримували метопролол-КМП
в дозі від 50 до 200 мг/добу, середня доза склала 91,27±7,65 мг. Враховуючи
такі його фармакокінетичні особливості як дозонезалежність ефекту, відсутність
кореляції між концентрацією препарата в плазмі крові та клінічним ефектом,
індивідуальність дози (що типово для всіх b-адреноблокаторів), лікування
метопрололом розпочиналося з мінімальної дози (50 мг/добу) з наступним
збільшенням її при потребі до необхідної, при умові досягнення клінічного
ефекту, а при відсутності ефекту або неповному клінічному ефекті - досягнення
максимальної або максимально переносимої дози. Така сама тактика дозування
метопрололу використовувалася і в двох інших групах дослідження.
Режими дозування тіотриазоліну в другій групі та мебікару в третій групі були
стандартними: тіотриазолін спочатку внутрішньом’язово по 2 мл 2,5% розчину,
двічі на добу, протягом п’яти днів, а потім по 1 табл. (100 мг) тричі на добу;
мебікар - по 300 мг тричі на добу. Базисною терапією у хворих була
антиагрегантна терапія ацетилсаліциловою кислотою, додаткова антигіпертензивна
терапія лізіноприлом або еналаприлом при наявності артеріальної гіпертензії і
недостатній її корекції одним метопрололом. Пацієнти не отримували
в-адреноблокаторів, метаболічних коректорів і психотропних препаратів
безпосередньо перед залученням до дослідження.
Використані дози метопрололу в трьох групах фармакотерапевтичних втручань
подані в табл. 2.1.
Таблиця 2.1.
Використані дози метопрололу в групах лікування (в мг/добу)
Показник
Група метопрололу
Група метопрололу з тіотриазоліном
Група метопрололу з мебікаром
Середня доза (М±m)
91,27±7,65
77,89±8,03
75,23±5,61
В другій групі, 32 пацієнти, отримували метопролол-КМП, в дозі від 50 до 200
мг/добу, середня доза с
- Київ+380960830922