РОЗДІЛ 2.
АНАЛІЗ СТАНУ І ВИЗНАЧЕННЯ МЕТОДИЧНИХ ОСНОВ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ТВЕРДОСПЛАВНОГО ВИРОБНИЦТВА
2.1. Динаміка розвитку й інноваційні процеси твердосплавного виробництва в Україні в 1991-2005 роках
У 1991 р. відбулися значні інституційні зміни для промислового комплексу України загалом і для ТС підгалузі зокрема. Внаслідок розпаду СРСР відбувається дезінтеграція економік республік, що до нього входили. Взаємодія у новому об'єднанні - Співдружності незалежних держав (СНД), між окремими економічними суб'єктами втрачається і започатковується натомість на нових - ринкових, засадах. Практично ж більшість підприємств і організацій вперше стикається з таким поняттям, як ринок.
2.1.1. Аналіз стану та діагностика проблем розвитку ТС виробництва
За часів Радянського Союзу існувала єдина система організації виробництва нових матеріалів [53] із наступними виконавцями у ТС підгалузі (рис. 2.1.)
Рис. 2.1. Система організації виробництва нових матеріалів
Зі схеми видно, що більша частина функцій у системі доведення виробів із нових матеріалів до споживача визначалися на загальнодержавному (тобто на Всесоюзному) рівні. Проектування, наукові й технологічні розробки планувалися й виконувалися переважно через ВНДІТС та його лабораторії. Головна за нових ринкових умов функція - доведення продукції до споживача, лежала на "Оргпримтвердосплав". Тобто на рівні підприємств не було навіть відповідних служб і фондів для виконання необхідних стратегічних завдань. Раніше більшість ланок даної системи (у т.ч. наука та будівництво) фінансувалися виключно державою.
До схеми обов'язково слід додати таку важливу складову виробничої системи, як сировина. За даними геологічної розвідки [54, 55] в Україні немає розвіданих родовищ вольфрамових руд, які мали б промислове значення. Кобальт міститься у рудах Побузького нікелевого родовища. Вміст кобальту у феронікелі, що є кінцевим продуктом цього родовища - всього 0,2%, що робить одержання кобальту економічно невигідним.
Більшість вольфрамових руд у світі залягають на території Російської Федерації та Китаю (у 2003 р. виробництво вольфрамових продуктів досягало частки у 76%), деякі поклади є у Канаді, Таджикистані, Австрії, Японії, США [56]. Підприємства, що виготовляли ТС вироби на території України, отримували вже готові порошки від заводів-виробників ТС сумішей, розташованих переважно на території Росії. При чому слід зазначити, що радянською системою стимулювався такий підхід, щоби ТС ділянки заводів, різного профілю отримували стандартні суміші груп ВК і ТК (ГОСТ 3882-67).
В інших країнах світу вольфрамова сировина проходила шлях від руди через паравольфрамат амонію й ангідрид вольфраму WO3 до карбіду вольфраму WC (Додаток Б, [57]). Купуючи карбід вольфраму, кожен виробник застосовує свої інноваційні розробки, додаючи ті чи інші цементуючі пластифікатори й елементи групи важких металів (Mo, Gf, Cr, Ta та ін.), використовуючи різні пропорції цих речовин для досягнення оптимальних заданих властивостей виробів. Те, що було перевагою в радянській системі, для українських виробників ТС стало найбільшою проблемою - сировинною.
У РФ залишилися поклади сировини і заводи, що виготовляли стандартні суміші для промисловості України. Тому російські виробники сумішей (які виготовляють також ТС вироби) і за умов зменшення попиту з боку промисловості на кінцеву продукцію отримали суттєві важелі впливу на конкурентоспроможність українських виробників ТС за рахунок можливості встановлення цін на сировину.
Російські виробники сумішей поставляють їх на територію України за наступною ціною [58]:
Така цінова політика робить українське виробництво ТС неконкурентоспроможним за ціною, особливо що стосується стандартних виробів (пластин для металорізання, волоків і висадочних матриць, вставок до гірничого інструменту), що виготовлялися щодо ГОСТів як на російських, так і на українських виробництвах і найбільше споживаються різними галузями промисловості. З іншого боку можливості диверсифікації каналів постачання сировини для вітчизняних виробників значно ускладнювалися відсутністю виробництва ТС із інших сировинних матеріалів, окрім стандартних сумішей.
Занепад економіки на початку 90-х років і значний її спад аж до 1999 р. спричинив суттєве скорочення виробництв у основних галузях-споживачах ТС продукції (табл. 2.1.). Деякі підгалузі (наприклад, мікроелектроніка) взагалі припинили своє існування. Загальний спад промисловості став другою за значенням проблемою для ТС підгалузі України.
Окрім того, найбільші підприємства ТС підгалузі України - СКТС і ТМ та Торезький завод ТС, мали свою спеціалізацію в рамках єдиного промислового комплексу СРСР, тобто забезпечували потреби підприємств із різних республік. Після того, як Радянський Союз розпався, їхня економіка зазнала також значних ударів, і споживання хоча й передової, але все ж таки високо вартісної ТС продукції у колишніх обсягах стало їм не під силу.
Таблиця 2.1
Обсяги виробництва деяких галузей промисловості України у період
1991-1998 рр., % до попереднього року [59]
Галузі промисловостіРоки1994 до 1990Роки1998 до 199419911992199319941995199619971998Електроенергетика-4-6-6-13-26-5-7-2.6-0.3-14Чорна металургія-12-9-24-30-57-5127.7-6.8+7Хімічна і нафтохімічна промисловість-7-13-25-26-55-9-3-0.60.9-11Машинобудування і металообробка4-36-38-41-24-26-3.6-4.5-48Лісова та деревообробна промисловість22-3-32-31-18-19-5.110.4-30
Серед інших найбільш гострих проблем галузі слід зазначити також застаріле обладнання і кадрову незабезпеченість.
Оцінка сучасного стану обладнання та технологій, що доступні до використання або використовуються на ТС виробництвах, свідчить, що технологічний парк не оновлювався, починаючи з 1991 р., тобто протягом як мінімум 14-15 років. Через бра