РОЗДІЛ 2
СУПЕРЕЧЛИВА ПРИРОДА ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ
Виходячи з попереднього розгляду, функцію волі, в рамках розглядуваної моделі, видається доцільним визначити як двонаправлену. Спроба протиставляти "сліпу волю" і вищий розум, як це найбільш радикально робить Шопенгауер ставить, на нашу думку, під сумнів вирішення багатьох власне етичних проблем і усуває цілий вимір в питаннях естетичних. Його визначення волі, вказуючи на власне егоцентричну волю в людині, робить мораль нічим, крім власного пафосу, не обґрунтованою абстракцією розуму, а прекрасне, в кантівському значенні, де воля вивільняється (правда, силою одного розуму) від усякої детермінованості, просто умовністю розуму: "...Воля на всіх ступенях свого проявлення, від самої низької до самої високої, абсолютно позбавлена кінцевої мети, постійно відчуває прагнення, тому що в прагненні єдина її сутність; жодна досягнута мета не кладе кінець цьому прагненню, котре тому не відає остаточного задоволення і затримане може бути тільки перешкодою, - само ж по собі воно прямує в безконечність"93. Ще більш радикальний крок робить, відштовхуючись від Шопенгауера Ф. Ніцше - воля "вбирає" в себе розум і, хоча і розрізняється на два полюси - аполонічне і діонісійське начало, але це тільки плюс і мінус однієї "волі до влади", як головної форми самоствердження. Як наслідок, імморалізм у Ніцше носить принциповий характер, а естетична довершеність змушена втрачати пам'ять свого естетичного задоволення у вічному поверненні, тобто у безкінечності.
Шопенгауер, визначивши волю, як вихідну субстанцію визначає причину дії людини як мотив, тобто як саму ж волю окремого суб'єкта, що була піддана усвідомленню94. Мотивація, на думку філософа, і є причина дії, як ми пізнаємо її внутрішньо і безпосередньо. Завдяки такому самоспогляданню ми "...проникаємо в таємницю, як причина найсокровеннішим єством викликає дію, оскільки тут ми пізнаємо зовсім іншим шляхом і тому зовсім іншим чином. З цього слідує важливе положення: мотивація - це каузальність, видима зсередини"95. Конфлікт між різними мотиваціями цікавить нас не загалом, тобто, коли особистість виявляє в собі протилежні потреби - самообмеження і здійснення бажань, а, власне, у безпосередньому процесі естетичної дії. Оскільки в процесі такого здійснення моральне начало, на нашу думку, може бути присутнє лише безпосередньо, як вимога ідеального здійснення, для розгляду простих моральних реакцій видається вдалим саме поняття "моральної мотивації": якщо поняття "мораль" виявляє досить широке проблемне поле від ідеальних прагнень імперативного типу до узвичаєних настанов моральнісної поведінки, пов'язаних з суспільною мораллю, то "моральна мотивація" зосереджує дослідження на виявленні, власне, моральної безпосередності людини. Свідомо визначені моральні орієнтири не рідко "грішать" абстрактністю, умоглядністю або певною культурною умовністю, натомість моральна мотивація, як потреба віднайти шлях до здійснення ідеї добра, як передчуття ідеї добра означує, скоріше, нашу реальну налаштованість діяти духовно. Така налаштованість може знаходитися в суперечності з безпосередньо виявленими і, тим більше прихованими бажаннями людини, які впливають на формування установки і оберігаються нею. Одним із "компромісів" між цими сферами людського життя і являється, на нашу думку, естетична функція, яка дозволяє "досягти" бажаного. Чуттєві прагнення, не маючи можливості завжди бути вільними, засобами розумової організації, направленої на збереження ідеального відношення, вибудовують "реальність", де вони "відбуваються", і яка є, в точному смислі слова, ідейно-чуттєвою, або естетичною.
Варто відмітити, що потреба в ідеальному переживанні свободи є спільною для запитів логічної, моральної та естетичної сфер свідомості. Тому, хоча, ідеалізація, без якої неможлива естетична дія зумовлена розумом, безпосереднім мотивом для виникнення естетичної дії виявляються почуття (як почутість того, що душа визнає найбажанішим) оскільки, "налаштованість діяти ідеально" і є не більше ніж налаштованістю, яка не виявляє із себе ніякого змісту.
2.1. Моральна мотивація
Самим простим свідченням наявності феномену відчуження в сфері моральної свідомості є такі його градації, як аморальний вчинок, аморальна поведінка і аморальна людина. Якщо аморальний вчинок може бути лише прикрим непорозумінням, то аморальна поведінка виглядає вже самовипробуванням, яке ще, можливо, не знає своєї справжньої причини. В такому випадку, людина, дотримуючись своїх розумових принципів, оцінює моральний дискомфорт як результат "неповноти їх сповідування". Інша річ аморальна людина, яка більше "не знає" своєї аморальності. В такому випадку, очевидно, мова повинна йти саме про відчуження морального начала.
Мораль, загалом, на нашу думку, найбільш переконлива, як застережливо-оберігаючий аспект духовного прагнення. Це прагнення, в позитивному плані, виявляє себе в ідеалі як абстрактна максима воління, а на практиці - вимагаючи, для свого здійснення, неординарних рішень і, зрештою, таланту: вже суто моральний зміст творчої дії, на відміну від моральної форми, яка є для людини найбільш доступною віднаходиться в матеріалі моральним зусиллям. Тому, хоча, власне, мораль не тільки застерігає від, але й, також, спонукає до, її вимоги до позитивного здійснення, не випадково, носять абстрактний характер. Самі по собі, ці вимоги вибору, прийняття відповідальності, вчинку, тощо, все рівно носять формальний (оформлюючий певну змістовність), і в цьому сенсі очікувально-завершальний, характер.
Моральна мотивація, в такому випадку, скоріше спонукає до дії, як потреба віднайти шлях до здійснення ідеї добра. Більш конкретно вона постає в моральному ідеалі, як вимогливість узгоджена з життєвим досвідом, але сама дія, в залежності від характеру діяльності, від того, в якому матеріалі вона відбувається, вимагає інших мотивацій. Зокрема це може бути і естетична мотивація.
Неважко помітити, що моральна мотивація, так як вона нас цік