Вы здесь

Міфопоетиична парадигма в українській та західноєвропейській "прозі про землю" кінця ХІХ - першої третини ХХ ст.

Автор: 
ГУРДУЗ Андрій Іванович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U000909
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МІФОПОЕТИЧНА ПАРАДИГМА В УКРАЇНСЬКІЙ, АНГЛІЙСЬКІЙ ТА НОРВЕЗЬКІЙ "ПРОЗІ ПРО ЗЕМЛЮ": ТИПОЛОГІЯ Й НАЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

2.1. Біблійні мотиви як "сюжетотворчі" чинники у творах О.Кобилянської "Земля", Т.Гарді "Тесс із роду д'Ербервіллів" та К.Гамсуна "Соки землі"

Трактування ідейного звучання художнього світу Ольги Кобилянської ще донедавна вкладалося у відомі - майже суто соціально-реалістичні - рамки (у працях М.Лещенко [114], В.Вознюка [25] та ін.) і нині потребує комплексного перегляду. Інтерпретація творчості письменниці в наукових працях останніх років19 органічно вписується в рамки успішно здійснюваного нині "нового" прочитання української класики, покликаного об?єктивними вимогами сучасного вітчизняного літературознавства. В данім випадку особливо актуалізується міфопоетичний аспект творів письменниці, який, однак, поки залишається недостатньо дослідженим.
Специфіку, ступінь вияву й вектор функціональності міфологічного фактора у творах Кобилянської виразно окреслює компаративне студіювання (як справедливо вказує В.Жирмунський, лише за допомогою порівняння можна встановити, у чому полягає специфічна якість досліджуваного явища [69; 137]). Концептуальне бачення теми землі письменниця репрезентує в центральній у своєму доробку повісті "Земля" (1901).
Вже класичним став вираз про те, що ця повість є найвищим злетом таланту письменниці (про свою захопленість твором писав М.Коцюбинський у листі авторці від 25 жовтня 1902 р. [99, т.5; 272-273], а І.Франко назвав "Землю" "найвидатнішим з її творів" [221; 281]). "Земля" є неперевершеним взірцем української "селянської епіки" й, незважаючи на зовнішню простоту сюжету, вражає глибинністю та своєю постійною актуальністю. Міфопоетичний аспект набуває в цьому творі особливо виразного звучання.
Зважаючи на спорідненість української та норвезької літератур, здається доцільним провести паралель, у першу чергу, між "Землею" письменниці та романом Кнута Гамсуна "Соки землі" (1917). Вище говорилося про любов Кобилянської до норвезького мистецтва слова (навіть епіграфом до повісті взято вислів норвезького письменника Ю.Лі) та про вплив на неї творчості Гамсуна (однак за часом написання повість української авторки випереджає норвезький роман). Це зіставлення, маючи новаторський характер, певною мірою висвітлить і тенденції вирішення теми землі в українській та норвезькій "прозі про землю" кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. Далі ми порівняємо міфопоетичні техніки Кобилянської і Гамсуна з міфопоетичною парадигмою роману Гарді "Тесс із роду д'Ербервіллів", що сприятиме змозі ширших узагальнень щодо даного аспекту нашої роботи.
Обидва твори - "Земля" і "Соки землі" - у творчій спадщині митців етапні та позначені яскравою міфологічністю20. Характер вияву міфологічного фактора в цих творах дозволяє сприймати їх як такі, що містять міфопоетичні парадигми. Так, аналізуючи "Землю", П.Майдаченко робить акцент на "...стрункій опозиційній побудові міфосимволічної картини світу роману" [129; 119], Т.Гундорова вбачає у творі "духовний міф Кобилянської" [48; 62], а Г.Храповицька прямо характеризує "Соки землі" Гамсуна як роман-міф [227; 38].
Мета нашого зіставлення цих творів, таким чином, - визначити специфіку природи і функціонування міфопоетичних парадигм творів Кобилянської "Земля" та Гамсуна "Соки землі" у контексті єдиного проблемно-тематичного комплексу "прози про землю" в європейській літературі кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. Головними завданнями тут є: а) проаналізувати й узагальнити погляди дослідників на міфопоетичну природу "Землі" Кобилянської та "Соків землі" Гамсуна; б) висвітлити специфіку та способи вираження зв'язку вказаних творів з біблійним текстом; в) схарактеризувати модуси вияву міфологічного фактора у творах і г) зіставити векторність "центрів" міфопоетичних парадигм творів, у т.ч. соціально-культурну (в контексті відповідних національних літературних систем).
Центральні фабульні стрижні повісті і роману закорінені у біблійний ґрунт і відіграють головну роль у створенні міфопоетичної атмосфери (ситуації) у творах.
У тексті "Землі" Кобилянської виразно проступають контури біблійного сюжету про Каїна і Авеля, синів Адама і Єви. "І був Авель пастух отари, а Каїн був рільник" (Буття, 4: 2). Через те, що Бог прийняв жертву Авеля, а жертву Каїна не прийняв, Каїн убив брата, за що був проклятий землею та приречений на вигнання та поневіряння.
У повісті цей старозаповітний сюжет проектується на вбивство Савою (Каїн) Михайла (Авель), причому, знову ж таки, актуалізується опозиція "братів" у бінарній структурі твору (для образу Михайла характерна духовна влада землі, залюбленість у життя, спокійна творча праця; для образу Сави - матеріальна влада землі, агресія, жадоба вбивати; в образах Михайла і Сави Г.Нікітчина вбачає образи-антиподи Персони і Тіні [156; 7]). На користь такого прочитання повісті свідчить чимало сходжень між нею і текстом Біблії.
Як і в Біблії, у творі Кобилянської братовбивство відбувається через заздрощі: Сава заздрить братові й побоюється, що той дістане у спадок від батьків усю землю родини. (В.Пахаренко наголошує, що причини братовбивства у творі - "зречення (Савою. - А.Г.) влади землі" (зовнішня) [168, І; 5] та доля (глибинна) [там само, ІІ; 2]).
Як голос крові вбитого Авеля волає від землі до Бога (Буття, 4: 10), так і в повісті в день убивства щось підганяє Івоніку додому з міста ("його тягнуло додому" [92, т.2; 218]).
Бог своєю печаттю робить Каїна недоторканним для людей; так само від людського (кримінального) суду Саву рятують батьки, знаючи трагічну істину.
Співзвучні з вироком Господа Каїну ("А тепер ти проклятий від землі... Коли будеш ти порати землю, вона більше не дасть тобі сили своєї. Мандрівником та заволокою будеш ти на землі" (Буття, 4: 11-12)) в повісті слова Петра та невідомого діда про вбивцю Михайла:
- Петро: "...він не буде мати супокою ані на сім, ані на тім світі! ... Оце нещастя таке велике, що не найде собі