РОЗДІЛ 2
ФОРМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ АВТОРСЬКОГО ГОЛОСУ
В ЛІРИЦІ Т.ОСЬМАЧКИ
Вивчення форм функціонування авторського голосу в ліричних творах Т.Осьмачки становить необхідний крок до розуміння ліричного доробку, а також усієї творчої спадщини митця як єдиної художньої системи. Першочергове завдання, яке постає у зв'язку з цим, полягає у з'ясуванні специфіки форм репрезентації авторської свідомості на різних структурно-функціональних рівнях досліджуваної ліричної системи. Підґрунтя для реалізації цього завдання можуть становити ідеї С.Чернюк, С.Маринкевич, В.Барчан, О.Надточій, О.Астаф'єва та ін., що стосуються словесної презентації психологічної сфери й моделювання просторово-часового континууму в ліричних творах Т.Осьмачки. У ході дослідження будемо враховувати твердження Ю.Тимошенка про гомогенізуючу природу авторської свідомості митця [200, 196].
Слід наголосити, що проблема об'єктивації автора в ліричному творі досі не дістала однозначного потрактування, а тому необхідно уточнити типологічні особливості суб'єктів мовлення ліричного твору, оскільки саме вони зумовлюють вибір прийомів аналізу в тому чи іншому випадку. Проблема репрезентації авторської свідомості в ліричному творі (у тому числі питання типологічної характеристики суб'єктів мовлення) найбільш детально розроблена російським вченим Б.Корманом [91], а в українському літературознавстві - В.Смілянською на матеріалі поезії Т.Шевченка [190]. Цього питання торкалися К.Фролова [227], Т.Волкова (у зв'язку з вивченням проблеми жанру в ліриці [31]), М.Ткачук [203]. Спираючись на досвід, узагальнений у працях Б.Кормана [89; 91] і В.Смілянської [190], ураховуючи корективи, унесені С.Бройтманом [28, 313-316], а також зауваження щодо окремих суб'єктних форм, висловлені Л.Гінзбург [34, 155, 159], Л.Голомб, [36, 8], К.Фроловою [227, 156], М.Степановим [197, 99-100], будемо розрізняти такі типи суб'єктів мовлення в ліричних творах: ліричний герой, ліричний персонаж, ліричний оповідач, ліричне "я". Ліричний герой - це одна з форм об'єктивації авторської свідомості, наділений індивідуально-психологічним складом і біографічною (або сюжетною) оформленістю суб'єкт мовлення, який одночасно є об'єктом ліричного зображення, співвідноситься, як правило, з автором біографічним та виступає формою функціонування авторського голосу в певному масиві ліричного доробку митця. Під ліричним персонажем розуміємо носія мовлення, що, подібно до ліричного героя, одночасно виступає об'єктом ліричного зображення, наділений індивідуально-психологічним складом і (або) комплексом історико-культурних рис, які, проте, не дозволяють безпосередньо ідентифікувати його з авторською особистістю. Ліричним оповідачем будемо називати "прихованого", тобто не оформленого як певна особа, суб'єкта мовлення, який утілює не інтроспективний, а опосередкований (виражений через принципи відбору та зображення об'єктів) спосіб розкриття психологічного стану. Ліричне "я" постає у вигляді граматично оформленого носія мовлення, внутрішній стан якого розкривається не лише через специфіку відбору й змалювання об'єктів, але й через активне коментування зображуваного, що передбачає елементи безпосереднього вираження емоційних домінант.
Урахування типології суб'єктів мовлення, на нашу думку, полегшить вибір найбільш ефективних прийомів аналізу. Насамперед необхідно визначити масиви поезій Т.Осьмачки, об'єднаних певним типом носія мовлення, з'ясувати їх співвідношення в ліричній системі, виявити, які з композиційно-мовленнєвих форм посідають центральну позицію, а які є периферійними, і в залежності від цього вибудовувати подальше дослідження.
З точки зору суб'єктної організації творів лірична система Т.Осьмачки є багатоелементною [89, 57], тобто авторську свідомість у ній опосередковує сукупність суб'єктів мовлення, причому формою функціонування авторського голосу, яка переважає кількісно, виступає ліричний герой ("Елегія" ("Лікарня. Гармидер і крик"), "Лист", "Чекання", "Весна", "Пам'яті Франка", "Подорожній", "My soul is dark", "Байдужість", "На зрубаній акації", "Спокій", "Утома", "Кривда", "Хустка", "Неминучість", "Останній арешт", "До Лемківського бору", "Марево Есхілового орла" та ін.). Значну частину ліричного доробку митця становить коло поезій, де носієм мовлення є ліричний оповідач ("Ґуральня", "Колісниця", "Казка" ("Ой з трьох кінців світа"), "Забутий", "Труни у гаях" та ін.) або ліричне "я" ("Хто", "Цить, моє серце!", "Регіт", "У табори", "По шляху віків" та ін.), а периферійною формою репрезентації авторської свідомості постає ліричний персонаж ("Містерія", "Данте" та ін.), сфера якого охоплює лише поодинокі поезії. Таке співвідношення суб'єктних форм утворилося в досліджуваній ліричній системі не відразу й не було сталим на всіх етапах творчої еволюції письменника.
Якщо погляд ліричного суб'єкта у значній частині поезій із перших збірок Т.Осьмачки ("Круча", "Скитські вогні", "Клекіт") спрямовано назовні й суб'єкт вислову, як правило, не набуває оформленості, "розчинений", "прихований" у тексті, то майже весь ліричний доробок поета 30 - 40-х років (збірки "Сучасникам", "Китиці часу") характеризується винятковою зосередженістю на особистості носія ліричного переживання і безпосереднім розкриттям станів його свідомості. А отже, з-поміж форм функціонування авторського голосу на перший план висувається ліричний герой, який відтепер стає центральним типом носія викладу в досліджуваній ліричній системі. Суб'єкт мовлення в ліриці Т.Осьмачки рухається, таким чином, від позиції суб'єкта-спостерігача, що передбачає опосередковану характеристику його "я", до позиції суб'єкта-об'єкта ліричного зображення. Зміна ракурсу в ліричній системі Т.Осьмачки не залишається поза увагою дослідників: так, В.Барчан помічає у збірці "Сучасникам" "поворот" від суспільної проблематики до світу власної душі" [7, 175], проте не розглядає його у зв'язку з суб'єктною організацією творів. Необхідно додати, що і Ю.Шерех говорить про "інтровертивний", інтроспективний ха