Формування культури спілкування майбутніх фахівців мистецьких спеціальностей у вищих навчальних закладах

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ СПІЛКУВАННЯ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ МИСТЕЦЬКИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ
У ПРАКТИЦІ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
2.1. Культура спілкування майбутніх фахівців мистецьких спеціальностей у змісті їх професійної підготовки
З метою вивчення особливостей формування культури спілкування майбутніх фахівців мистецьких спеціальностей у практиці вищих навчальних закладів ІІІ - IV рівнів акредитації було проведено констатувальне експериментальне дослідження. Експериментом, який здійснювався у природних умовах, були охоплені студенти І - V курсів мистецьких спеціальностей ("Театральне мистецтво", "Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво", "Хореографія", "Музичне мистецтво", "Дизайн реклами", Дизайн ландшафтів", "Дизайн середовища", "Промисловий дизайн") Рівненського державного гуманітарного університету, Волинського державного університету імені Лесі Українки та Вищого навчального закладу "Інститут реклами" - разом 594 особи, а також 73 викладачі цих навчальних закладів.
Констатувальна дослідно-експериментальна робота реалізовувалася у два етапи. Перший етап був націлений на вивчення стану репрезентованості проблеми формування культури спілкування у змісті професійної підготовки майбутніх фахівців мистецьких спеціальностей; другий - на з'ясування стану сформованості культури спілкування майбутніх фахівців мистецьких спеціальностей у вищих навчальних закладах.
Визначені цілі зумовили потребу у розв'язанні таких завдань:
1) розроблення методики констатувального експерименту;
2) складання та розробка змісту анкет, тестів, питань для бесід, завдань до ситуативних задач, програм спостережень та експертних оцінок;
3) проведення констатувального експерименту;
4) аналіз отриманих результатів констатувального експерименту.
У ході їх виконання використовувались такі методи, як: анкетування, бесіда, тестування, спостереження, аналіз письмових робіт, метод експертних оцінок, аналіз, синтез, порівняння, класифікація, систематизація, узагальнення науково-теоретичних і дослідних даних. Вибір тих чи інших методів дослідження здійснювався залежно від змісту його цілей і завдань та відповідно до виявлених компонентів, критеріїв і рівнів сформованості культури спілкування особистості.
Необхідність дослідження першого аспекту окресленої проблеми дістало теоретичне підтвердження у працях, присвячених актуальним проблемам педагогіки та, зокрема, мистецької освіти. Так, на рівні загального розгляду освітніх завдань ставиться питання про забезпечення органічної єдності культури і освіти та розширення загальнокультурної ерудиції студентів [3; 73; 84; 103; 195; 203; 210; 219; 224; 225], що передбачає вдосконалення їх підготовки до продуктивної взаємодії з людьми. Адже як справедливо зауважує Ю.Фокін, вища освіта покликана створити нову культуру, і забезпечити "відтворення в людині кращого з того, що надбано у минулому, й того, що є перспективним для просування людства людським шляхом у майбутнє" [224, с. 77].
Розв'язанню цих завдань має сприяти робота вищих навчальних закладів щодо формування культури спілкування студентської молоді.
Це твердження є особливо важливим у контексті вимог до професійної підготовки фахівців мистецьких спеціальностей. Адже, за влучною характеристикою Л. Столовича, їх майбутня діяльність є передусім низкою послідовних актів складного діалогу (митця зі світом та із самим собою, художнього твору з тим, хто його сприймає, реципієнтів художніх творів між собою) і потребує від особистості розвинених здатностей до спілкування [212, c. 337].
На наш погляд, вагомим аргументом на користь викладеного є обґрунтована О. Рудницькою своєрідна формула мистецької освіти: "через кваліфіковане спілкування до повноцінного розвитку особистості" [160, с. 38].
Враховуючи безперечну складність цього процесу, слід згадати про інший висновок ученого, згідно з яким не можна навчитися спілкуватись за підручником чи шляхом установлення певних правил [196, с. 64]. А тому його реалізація потребує від педагога особливих умінь, здатності до встановлення духовного контакту з вихованцями, отже, готовності до продуктивної взаємодії з ними, здійснення різнобічної навчально-виховної роботи.
В осмисленні цієї проблеми вагомим є вклад Б. Паригіна, який, характеризуючи спілкування в мистецтві і через мистецтво, поряд з терміном "культура спілкування" використовує інший - "мистецтво спілкування". Як зазначає вчений, досягнення людиною такого рівня комунікативної поведінки відбувається у спілкуванні з "драмою і комедією людських відносин засобами літератури, театру, кіно", а отримані результати виявляються у глибині, силі й красі людських контактів [164, с. 233].
Дослідники феномена мистецтва наголошують на його унікальних можливостях щодо впливу на культурний розвиток людини [58; 90; 105; 136; 195; 209]. Незважаючи на свою специфіку, кожний із його видів за допомогою створених образів відчутно впливає на почуття і розум людини, зумовлюючи тим самим її ставлення до навколишнього та до себе й формуючи її духовний світ [242, c. 360]. Тобто, як зазначає Г. Філіпчук: "Культурою постійно здійснюється перевірка людини на людяність і розвивати цю якість здатне мистецтво" [219, с. 14].
Тому правомірними є висновки про потребу в особливому, комунікативно спрямованому підході до професійної підготовки митців усіх напрямів. Так, без сумніву варто погодитися з точкою зору В. Пуйової та В. Пуйова, котрі вважають, що хореограф має бути справжнім знавцем людської душі. За глибокими переконаннями цих дослідників, його спілкування з глядачем здійснюється через народження цілеспрямованого руху, шляхом осмислення його змісту, наповнення переживанням і реалізації у техніці, музиці та стилі [58, с. 169]. Втілюючи у собі драматургічний зміст, хореографічний твір має властивість викликати у глядачів і виконавців різноманітні яскраві переживання, емоційні реакції та естетичне ставлення до сприйнятого, формувати оцінки та