РОЗДІЛ 2
КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ САТИРИ У ТВОРЧОСТІ
В.ТЕККЕРЕЯ ТА І.ФРАНКА
2.1. Концепція сатири В.Теккерея
Оригінальність сатиричного мислення чи сатиричної манери конкретного митця є надбанням літературознавства загалом. Це примушує нас обов'язково звертатись до тих фундаментальних загальнотеоретичних засад мистецтва сатири, що розроблялись великими письменниками і втілювались у їх художній практиці в індивідуально-специфічній формі.
Звідси виникає потреба зіставного аналізу поглядів на сатиру, що оформились у творчій свідомості митців, які належать до різних соціумів і різних культур, з метою типологізувати і порівняти їх, окресливши певні грані індивідуального сатиричного мислення як загальнозакономірні.
Саме тому вважаємо за доцільне розглянути погляди на сатиру І.Франка у зіставленні з відповідними ідейно-естетичними засадами творчості одного з найвидатніших європейських сатириків В.М.Теккерея.
Насамперед спробуємо для початку означити найбільш характерні риси сатиричної концепції В.Теккерея, аби потім більш предметними і зрозумілішими стали основні грані сатиричної концепції І.Франка.
Ім'я Вільяма Мейкпіса Теккерея, без сумніву, займає одну з перших позицій у чималому переліку імен, якими два з половиною тисячоліття існування феномену літературної сатири збагатили історію світового мистецтва. На думку В.Івашевої, автора першого у східнослов'янському науковому просторі ґрунтовного дослідження творчості цього англійського письменника, "як сатирика В.Теккерея можна порівняти лише зі Свіфтом, Батлером та Шоу в Англії, Рабле у Франції, Гете і Гейне в Німеччині і Салтиковим-Щедріним у Росії" [93, c.6]. Таку ж високу оцінку досягнень Теккерея-сатирика давав й І.Медянцев: "Сатирична література Англії збагатила світову сатиру двома вагомими іменами, чия сатирична творчість з повним правом може бути віднесена до кращих зразків .... Це Джонатан Свіфт і В.Теккерей" [137, c.6].
Гучної слави Теккерей зазнав передусім завдяки романові "Ярмарок Суєти" - одному з найбільш "ексцентричних" (Дж.Луфборроу) творів світової літератури. Недарма Є.Генієва наголошувала у відповідному розділі "Истории всемирной литературы", що "до англійської літератури ХІХ ст. Вільям Теккерей ... увійшов як родоначальник того різновиду критичного реалізму, у якому важливу роль відіграють сатира і гротеск" [96.-Т.6.-С.130].
Щоб краще усвідомити роль Теккерея у розвитку сатири передусім на Британських островах, варто торкнутись деяких аспектів історії становлення сатиричного напрямку в літературі Великобританії. Відправним пунктом для нас у цьому сенсі є твердження Хью Вокера про те, що сатира була справді головним "річищем" англійської літератури [277, с.7].
Виникнення сатири в англійській літературі фахівці пов'язують із ранніми (XII ст.) виступами середньовічних поетів, які висловлювали своє критичне ставлення до феодальної аристократії, королівської влади та духовенства. Пафос сатиричного викриття, ідея покарання зла та моральних і соціальних вад властиві для алегоричних образів і картин у творах Вільяма Ленгледа ("The Vision of Peter the Plowman", 1362) та Джона Беньяна ("The Piligrim's Progress", 1678 - 1684). Важливу роль у формуванні сатиричного напрямку в англійській літературі відіграє й сатирична література доби Просвітництва, передусім твори Джонатана Свіфта та Генрі Філдінга. Саме останнього В.Теккерей вважав засновником справді соціального роману. Однак провідна роль у розвитку англійської сатири належить митцям XIX ст.
Враховуючи специфіку об'єктів сатиричного викриття, прийоми і засоби створення сатиричного образу, питому вагу сатири в загальній художній структурі творів, І.Медянцев у своїй монографії "Английская сатира XIX в. (типология и традиции)" (Ярославль, 1974) вирізняє три етапи розвитку англійської сатири даного періоду. Перший з яких, за твердженням дослідника, охоплює три десятиліття на початку XIX ст. і представлений творами прогресивних романтиків, передусім, Байрона і Шеллі, а також творами письменників чартистського руху. Тому І.Медянцев визначає цей етап як романтичний.
Другий етап на шляху розвитку англійської сатири XIX ст., який дослідник називає реалістичним, ототожнюється, головним чином, із творчістю В.Теккерея, хоча вона (творчість) - "як виключне явище у сатиричній літературі цього періоду" [137, c.25] - доповнюється творами Чарльза Діккенса, Елізабет Гаскел, Джорджа Еліота, що "несуть у собі деякі риси сатири", властивих їй "специфічних прийомів і засобів" [137, c.25].
І, нарешті, третій етап англійської сатири XIX ст., позначений, на думку І.Медянцева, "дивовижним поєднанням реалістичних і фантастичних елементів" [137, c.26] (твори Самюеля Батлера, Герберта Велса та ін.), що й визначило пріоритетний напрям усього етапу.
У цій парадигмі творчість В.Теккерея становить не лише основний зміст другого етапу розвитку англійської сатири XIX ст., що продовжувала традиції як романтичної (Байрон, Шеллі), так і просвітницької сатири (Свіфт, Філдінг). Презентуючи нові, оригінальні грані сатиричної літератури Англії, "творчість Теккерея-сатирика, - за справедливим твердженням І. Медянцева, - є вершиною англійської сатиричної літератури XIX ст." [137, c.25]. При цьому слід також наголосити, що, на відміну від найближчих сучасників В. Теккерея на ниві сатиричного способу відображення життя - Байрона, Шеллі, Діккенса, у творчості яких сатира становила лише одну із ідейно-емоційних домінант і носила дискретний характер, сатирико-гумористичне начало було прикметною особливістю і фактично константою творчої манери В.Теккерея від самого початку його літературної діяльності.
Традиційно творчий шлях В.Теккерея, як і інших його сучасників-письменників (і не лише англійських) прийнято поділяти на два періоди - до 1848 року і після нього. У контексті творчості В.Теккерея такий поділ зумовлений не лише впливом резонансних для усієї Європи драматичних революційних подій у Франції, але й перeпитіями особистого життя письменника, емоційною виснаженіс
- Київ+380960830922