РОЗДІЛ 2
ТІЛЕСНІСТЬ ЯК ЧИННИК РЕАЛІЗАЦІЇ ЦІЛЕСПРЯМОВАНОЇ ДІЇ.................................................111
2.3. Пограничний вимір існування тіла та конституювання самості
2.3.1. Критика метафізичної традиції: антидуалістичний динамізм і перспективізм Ніцше як альтернатива. Тілесність, перспективізм та ідея "надлюдини" .......................................111
2.4. Суспільний вимір розширення рамок індивідуальної свідомості
2.4.1. Сприймаюче тіло в структурі предметної дії - концепція Маркса..................................................................................127
2.4.2. Уречевлене тіло як переважаюча складова в діаді тіло живе - тіло фізичне: небезпека знищення чуттєвої природи людини (Маркс). Способи вирішення проблеми (Маркузе)........................143
Висновки до РОЗДІЛУ 2..........................................153
ВИСНОВКИ........................................................156
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................166
ВСТУП
Актуальність теми. Визначення умов існування та функціонування практичного розуму, тобто чинників, що зумовлюють реалізацію цілеспрямованої дії, залишається однією з ключових проблем європейської філософії. Інтегральною частиною означеної проблематики є виокремлення чинників, що зумовлюють первинну спрямованість (Серль Д.) актів осмислення дійсності, коли ще до звернення до матеріальних носіїв, таких як мовлення чи писемність, свідомість (дух) фокусується на предметі. Історії філософії відомі парадигми, які ставили собі на меті відшукати цей спрямовувальний чинник свідомості: ціннісна модель Шелера М., феноменологія інтенційності Брентано Ф., Гусерля Е., Сартра Ж.-П. До низки цих філософських парадигм входить потужна традиція феноменології плоті, яка в прагненні віднайти обґрунтування інтенційності у факті тілесності об'єднує різноплановий спектр пояснювальних схем: від аналітичної філософії та філософської антропології до феноменології.
З іншого боку, буттєвість дії й водночас актуальність, тобто дієвість буття, - ось що завжди цікавило онтологію, яка ніколи не обмежувалася питанням про буттєвість сущого. Внутрішня єдність, неподільність буття й дії залишається ключовою та керівною ідеєю онтологічних побудов сучасної філософії. Практичність буття, його дієвість раз у раз постає в різних класичних варіантах філософії - від Фіхте І.Г. до Геґеля Г.В.Ф. і Маркса К. Але в рамках означених парадигм тілесність фігурує в основному як функціональний елемент креативної дії, завдяки якій конституюється предметна буттєвість моральної реальності, поняття духу чи суспільних відносин.
У дослідженні тілесної дії сучасні онтологічні побудови некласичних типів філософії використовують альтернативні підходи, уникаючи розчинення дії в стихії опредметнюючої діяльності. Розробляється альтернативна теорія буття: буття дотичне до умов самоконституювання та існування самості особистості. Таким чином, проблема тілесності поряд із аналізом темпоральності, історичності та інтерсуб'єктивності стає однією з провідних тем у сучасній онтології.
Знову ж таки, загальновідомо, що тема тілесності стала невід'ємним сюжетом у феноменологічних дослідженнях, і, відповідно, у феноменологічний онтології (Сартр Ж.-П., Мерло-Понті М., Вандельфельс Б.). Справді, тема тілесності не втрачає своєї актуальності. Починаючи з формування ідеологічних засад християнства, одним із першорядних питань, що цікавили теологів і звичайних християн, була можливість відродження плоті після смерті. Для сучасної філософії, яка не шукає основи буття в метафізичних засновках, тілесність залишається чи не єдиним фактичним виміром буття людини. Після формування ключових засад філософії несвідомого Фройда З., філософії абсурду Камю А. та втілення проекту постмодерну перед філософією постала проблема формування альтернативних сенсотворчих моделей, у яких роль спрямовувального елементу була відведена тілесності. Адже там, де закінчується царина володарювання сенсу, починається влада тіла. Плоть як трансценденція, грань, на якій сходяться тіло фізичне і тіло живе - суть предмет онтологічного аналізу, який уможливлює дослідження взаємодії діад буття і ніщо, можливе і неможливе, ментальне і фізичне без їх радикального протиставлення.
Водночас у рамках сучасних підходів не менш цікавим виявився проект, ініційований свого часу Ніцше Ф., де усвідомлення можливостей тілесної дії кореспондує з феноменом влади ("влади заради влади"). Не дивно, що цей підхід був підхоплений філософією французького постмодерну разом із психоаналітичними розвідками.
Не менш цікавою для онтології традицією осмислення тілесної дії можна вважати праці раннього Маркса К. ("Економічно-філософські рукописи 1844 року"), де тілесність представлена обов'язковою умовою буття людини у предметному середовищі. Більше того, протягом останнього десятиліття спостерігається посилення інтересу до філософії Плеснера Г., зокрема до його концепції тіла. По суті, це концепція позиціонуючої дії тіла в ситуації мінливої поведінки. Але вітчизняна філософія в цілому не залучає ідеї цієї концепції до своїх філософських розвідок. Також слід пам'ятати, що аналітична філософія у своїх онтологічних побудовах, зокрема в класичних працях Стросона П., також не байдужа до теми позиціонуючої дії тіла. Але знову-таки, вітчизняна філософська література, здається, продовжує залишати поза увагою теоретичні здобутки цієї парадигми.
Річ у тім, що у вітчизняних роботах тема тілесності так яскраво представлена в працях авторства Гомілко О., Кисельової О., Газнюк Л., Забужко О., Возного А., Медвєдєвої Н., Полтавцевої О.; а також у працях російських дослідників: Клепікова В., Подороги В., Вдовіної Л., Маркова Б. загалом концентрується на дослідженні теми тілесності в історико-філософському, культурологічному аспекті чи з погляду філософської антропології, у той час як представлена робота