Вы здесь

Націократичні концепції в українській політичній думці першої половини ХХ століття.

Автор: 
Славич Ольга Дмитрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U002943
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2. ВИТОКИ НАЦІОКРАТИЧНИХ КОНЦЕПЦІЙ
В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ДУМЦІ ХІХ - ПОЧАТКУ
ХХ СТОЛІТЬ

Різні народи у поняття "нація" вкладають дещо відмінний зміст, в залежності від характеру націогенези цих народів, який визначався особливостями їхнього історичного розвитку. Так, наприклад, нація в Англії, Франції та США розглядається насамперед як політична спільнота, що виступає колективним суб'єктом, який володіє повнотою державного суверенітету, є основним джерелом влади і виступає своєрідним синонімом слова "народ", "населення" певного політико-територіального утворення - держави. Оскільки в Німеччині в добу пізнього Середньовіччя не склалась централізована держава та продовжувало існувати безліч дрібних німецьких держав, то в німецькому значенні слова "нація" робився основний наголос не на політичних складниках, а передусім на такі характеристики як культура, мова, традиції. Це слугувало передумовою та обґрунтуванням об'єднання німецьких земель в єдину державу. Трактування нації як етнокультурної спільноти перейняли від німців слов'янські народи. У XVIII - першій половині XIX століття у слов'ян (за винятком Росії) не було своєї державності, тому в слов'янських народів поняття "нація" часто ототожнювалось з поняттям етнос як культурно-психологічної та природно-біологічної спільноти, і слугувало обґрунтуванням для утворення власних національних держав.
В українській науковій думці інтерес до проблем націй і націоналізму має досить поважну історію як у сфері ідеологічних розробок (Д.Донцов, В.Липинський, М.Сціборський, Ю.Вассиян, Ю.Бойко та ін.), так і в наукових дослідженнях (О.І.Бочковський, В.Старосольський, І.Лисяк-Рудницький, М.Прокоп та ін.). За радянських часів, через загальновідомі обставини, теоретичні дослідження проблем націй і націоналізму не виходили за рамки певних ідеологічних настанов, що призвело до інтелектуальної ізоляції радянського суспільствознавства. Не можна стверджувати, що в галузі досліджень націй і націоналізму в цей період спостерігався цілковитий застій, проте інтелектуальний ізоляціонізм разом з "контрпропагандистською" спрямованістю праць вітчизняних учених призвели до розриву між світовим і радянським суспільствознавством у дослідженнях націй і націоналізму. Українські дослідники опинилися в становищі провінціалів, яким дозволялося або коментувати "зірок" з інтелектуальної метрополії, або ж боротися з "вигадками буржуазних ідеологів" у сфері національного питання.
Пророком України, людиною, що розбудила національну свідомість українського народу, був, є і залишиться, поза всяким сумнівом, Тарас Шевченко. І в цьому значенні він же явив собою і приклад першого і найбільшого українського націоналіста - вільного як від почуттів заздрості або, тим більше, ворожості до інших націй, так і від "комплексу меншовартості" малороса. Сучасний український дослідник, О.Салтовський у своїй праці "Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки" зазначає, що Т.Шевченка без особливого перебільшення можна вважати "батьком" української національної ідеї, сформованої в традиційній для цивілізованої Європи формі, "...його поезія змогла не лише забезпечити "зв'язок часів", але й поклала початок перетворення української етнографічної маси, що фактично втратила свою власну політичну еліту і, здавалося б, була приречена на повну асиміляцію, в європейську націю, давши їй розуміння минулого і дороговказ у майбутнє, надію і сподівання" [201, с.184].
Кінець 50-х - початок 60-х років XIX сторіччя ознаменувався для Російської імперії проведенням ряду ліберальних реформ, ініційованих царем Олександром II. Після царської амністії 1855 року повертаються із заслання активні діячі Кирило-Мефодіївського товариства - В.Білозерський, М.Костомаров, П.Куліш, до яких пізніше приєднується і Т.Шевченко. Звільнені "братчики" обирають місцем своєї діяльності та проживання столицю імперії, в якій загальна атмосфера суспільного життя була для реалізації їх планів більш сприятливою ніж у провінції.
Санкт-Петербург на певний час стає одним з головних центрів українського національного відродження. Тут виникає об'єднання ентузіастів української справи, що отримала назву "Українська громада", її члени орієнтувались на проведення культурницько-просвітницької роботи на легальних засадах, вважаючи, що лібералізація режиму дозволить вирішити багато з українських проблем, не вступаючи з ним у конфлікт. Було налагоджено друкування українських книжок, журналу "Основа", що став засобом спілкування свідомої української інтелігенції не лише в Російській імперії, а й поза її межами.
Одна з перших громад в Україні виникає в стінах Київського університету в результаті трансформації гуртка так званих "хлопоманів" наприкінці 1860 - початку 1861 років. На чолі організації став видатний український історик В.Антонович. До її складу також входили викладачі та студенти університету П.Чубинський, І.Касьяненко, М.Драгоманов та інші. За прикладом Києва громади почали утворюватись і в інших містах та містечках України. Певних політичних програм громади, як правило, не мали, об'єднуючи людей, що були зорієнтовані переважно на проведення культурно-освітніх заходів і не бажали конфлікту з владою. Спільною для всіх членів громад була любов до України та її народу, що закріпило за цим рухом назву "українофільство".
Говорячи про настрої серед української молоді на початку 1860-х років, Ю.Охрімович звертав увагу на те, що молоде покоління 60-их років виховувалось під впливом двох ідейних течій: "...з одного боку були це ідеї Кирило-методіївців і поезія Шевченка, з другого - народницько-соціялістичні ідеї Герцена, Чернишевського і Добролюбова. Синтеза цих двох течій давала головний напрям громадській думці молодих Українців, що найбільш захоплювалися двома словами "Україна" та "народ". Українство та народництво, любов до українських звичаїв, історії та мови, з другого боку до українського простолюддя, були тими гаслами, що об'єднували всю молоду інтелігенцію,