Мегаметафора "простір" в системі соціологічного знання.

РОЗДІЛ 2
НАЙВАЖЛИВІШІ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ ПРОСТОРУ В СОЦІОЛОГІЧНИХ ТЕОРІЯХ
2.1. Тематизація соціогеографічного простору
Розгляд концептуалізацій простору в соціології доцільно почати з передсоціологічного (протосоціологічного) етапу. Тематика простору входить у суспільствознавство завдяки працям представників так званої географічної школи (XVIII - XIX ст.) - Ш.Л.Монтеск'є, К.Ріттера, Ф.Ратцеля, Г.Бокля, Л.Мечникова [41; 50; 55] та інших. Їх об'єднує концепція географічного детермінізму - теза про провідну роль природного середовища і географічного простору для виникнення, оформлення і розвитку соціальної організації та цивілізаційних рис. Зокрема, один з найвидатніших представників цього напрямку Ш.Л. Монтеск'є розвив вчення Ж.Бодена про клімат, родючість ґрунтів і рельєф як визначальні фактори соціального життя. Вслід за ним Монтеск'є виводив особливості державного устрою і культури із спільних характеристик окремих індивідів, які формуються під впливом чинників природного середовища на організм людини. Звідси, враховуючи географічну зональність природних умов, був зроблений висновок про детермінацію соціально-культурного природно-географічним. Ш.Л.Монтеск'є акцентував зв'язок расово-етнічних, культурних і соціальних відмінностей з регіоном проживання тієї чи іншої спільноти, народу (згадаємо, що Боден і Монтеск'є жили в епоху Великих географічних відкриттів, коли величезний фактичний матеріал неймовірно розширив колообрій європейців і вимагав свого пояснення). На основі розуміння простору як дискримінуючого критерію Монтеск'є виділяв північні та південні народи, які внаслідок екстремальності природних умов, властивих поясам їх проживання, менш здатні до соціальної самоорганізації та державотворення, ніж народи, які проживають в помірних широтах, оскільки останні акумулюють позитивні якості своїх південних і північних сусідів, а їх недоліки компенсують один одного за класичним принципом "золотої середини". Проте визначальна роль природної детермінації зберігається лише в примітивних суспільствах. В цьому розумінні географічний детермінізм Монтеск'є набуває рис історично-географічного детермінізму - в "помірних" і "цивілізованих" європейських суспільствах сила закону, з його точки зору, стає вищою за силу дії природних факторів.
Л. Мечников, приймаючи основну тезу географічного детермінізму, наполягав на обмеженні розуміння соціального впливу природного середовища лише тими компонентами, які включаються до практично-перетворювальної господарської діяльності людини. Серед них найбільш суттєвим, на його думку, є гідрологічний чинник. Л.Мечников звертає увагу на те, що перші історичні цивілізації (Шумерська, Аккадська, Ашшуро-Вавілонська, Єгипетська) були іригаційними, вони виникають на берегах великих річок в місцевостях з найбільш сприятливим для рільництва субтропічним кліматом (в зв'язку з цим можна згадати відповідні фрагменти праць К. Маркса і К.А.Вітфогеля, присвячені азійському способу виробництва та "гідрологічним" суспільствам Стародавнього Сходу). Надалі цивілізаційна першість переходить від річкових до морських та океанських (всесвітніх) цивілізацій - Фінікійської, Елліно-Римської (Середземноморської), а згодом - до середньовічної Азійсько-Тихоокеанської та післясередньовічної Європейсько-Атлантичної цивілізацій.
Не дивлячись на механістичну обмеженість, європоцентризм і квазінауковість пояснень, більш чи менш модифікований географічний детермінізм набув значного поширення, насамперед поза межами соціологічного знання - в державознавстві, соціально-економічній географії, ландшафтології, геополітиці тощо. Географічним чинником активно спекулювали в ідеологічному дискурсі, ним обґрунтовувались політичні програми. Позиції оновленого й видозміненого, а іноді і соціологізованого географічного детермінізму і сьогодні залишаються досить міцними в сучасній географічній науці (див. роботи М.Фуко, Ф.Броделя, П.Бурдьє, присвячені цьому питанню).
Яке ж концептуальне осмислення простору пропонують географічні детерміністи? Вони використовують концепт географічного простору, кардинально відмінний як від фізичної моделі вмістилища, так і від впливового на той час кантіанського розуміння простору як форми споглядання. Врозріз з ними, простір в інтерпретації представників географічної школи є діючим, навіть визначальним чинником суспільного життя. Це єдність просторової форми і сукупності соціально значущих природних умов - в термінології Е.Гіденса, "ресурсів і обмежень"[34]. Концептуалізація географічного (соціогеографічного) простору була залучена і використовувалась у дослідженнях з політичній географії (Р.Харштон, І.Лакост, Ж.Леві, Д.Грегорі, В.Колосов), соціальної екології (В.Каттон, В.Вернадський [29], Г.Бачинський, О.Яницький, Є.Суїменко), соціально-економічної географії (Б.Хорєв, А.Анохін, Т.Райтвійр); геоекономіці, ландшафтології, географічній глобалістиці.
Збагаченню концептуального апарату дескрипції простору в географії сприяв хорологічний підхід, остаточно сформульований у працях А. Геттнера на початку XX ст. Геопросторові концептуалізації використовують й такі відомі сучасні дослідники як І.Валерстайн, Д.Харві, У. фон Бек [6] і З.Бауман. Всі вони зосереджують увагу на глобальному геопросторі та його структурації. Зокрема, І.Валерстайн досліджує поділ "світової системи" на політико-економічний центр, наділений реальною владою, і ресурсно-придаткову периферію, між якими формується буферно-провідна напівпериферія (але не напівцентр!).
Д.Харві [122], американський політичний географ, зосереджується на питанні соціальної трансформації глобального географічного простору в умовах модерного і постмодерного геополітичного порядку. Він вважає, що причиною й одночасно наслідком, тобто мультиплікатором цих змін є делокалізація, гіперстиснення, руйнування територіальних ідентичностей, відрив дій і взаємодій від локальних контекстів і, зрештою, колапс географічного простору. Отже, Д.Харві розглядає геопростір як історичний і скінченний у часі