Вы здесь

Металообробка у населення Правобережної Лісостепової України за доби пізньої бронзи.

Автор: 
Гошко Тетяна Юріївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U003857
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2. Джерела вивчення металообробного виробництва та методи їхнього
дослідження
Джерелами для вивчення металургійного виробництва племен, що заселяли території
Правобережної України за доби пізнього бронзового віку, є, в першу чергу,
металеві вироби. Їхня кількість, місце та умови знахідок і різновиди, що
вказують на їхнє призначення, дозволяють хоча б у найбільш узагальнених рисах
скласти уявлення про рівень і характер металургійного виробництва. Звичайно, що
джерелом для вивчення й розуміння металургійного виробництва є все, пов’язане з
виробництвом металу, – горна, плавильні печі, ливарні матриці, глиняні сопла,
тиглі та ллячки. Особливу групу дуже важливих джерел складають копальні й
рудопрояви, з якими може бути пов’язаним місцевий видобуток металу або
простежені які-небудь обмінні чи торгівельні зв’язки.
В останні роки вивчення в Україні копалень значно розвинулось за рахунок
залучення до цієї проблеми геологів. У результаті плідного співробітництва
з’явилася серія робіт, що містять важливі відомості щодо рудопроявів в Україні
та їх використання давнім населенням.
На досліджуваній території – Правобережній Лісостеповій Україні – металевих
виробів у порівнянні зі степовими районами й Прикарпаттям знайдено відносно
мало. В основному це – прикраси, рідше – предмети озброєння. Більша їхня
частина – випадкові знахідки, менша - знайдена у похованнях і зовсім невелика
кількість – на поселеннях. Скарбів металевих виробів, якими такий багатий степ
і Карпатський реґіон, на Лісостеповому Правобережжі Дніпра знайдено буквально
одиниці. Такою є загальна картина. Треба, проте, відмітити, що на досліджуваній
території можна виділити три райони, що відрізняються між собою і за кількістю,
і за характером металевих виробів та пов’язаних із ними залишків металургійного
виробництва.
Найбіднішим на металеві вироби видаються райони Північної України та Полісся,
де була поширена східнотшинецька культура (за С.С. Березанською), чи
східнотшинецький варіант комарівської культури (за І.К. Свєшніковим), чи
Києво-Житомирська (Поліська) група ТКК (за С.Д. Лисенком). Тут до кінця
бронзового віку у великій кількості побутували крем’яні знаряддя праці і
передусім – серпи.
Багатшими на металеві вироби є південніші райони, що їх С.Д. Лисенко відносить
до Києво-Черкаської культурної групи ТКК. Тут трапляються не тільки металеві
прикраси та знаряддя праці, але й ливарні форми для їхнього виготовлення, що
може свідчити про місцеве виробництво. Не виключається, що цей район був
пов’язаний з Донецьким гірничо-металургійним центром. Зв’язки могли
здійснюватися за допомогою племен бережнівсько-маївської зрубної культури, що
просунулися до Середнього Дніпра, а в ряді місць перейшли на його правий
берег.
Районом із найрозвиненішим металургійним виробництвом, причому місцевим, є
межиріччя Дністра й Південного Бугу. У цих місцях знайдено велику кількість
металевих виробів різноманітного призначення. Також знайдено сліди ливарного
виробництва, залишки плавилень, ливарних форм та інші залишки місцевого
металообробного виробництва.
2.1. Родовища та рудопрояви
Територія Правобережної Наддніпрянщини зазвичай вважається збідненою на
родовища та рудопрояви мідних руд (Черных, 1976, с.14), хоча у прогнозному
оцінюванні геологів відмічена насиченість цієї території невеликими родовищами
(Рис.Е.3). Про це писав В.І. Клочко, посилаючись на геологічні дослідження
(Металлогения Украины и Молдавии, 1974; Клочко, 1994, с.98).
Можна припустити давні розробки невеликих рудопроявів, що виходили на поверхню,
але через погану дослідженість даної території сліди видобутку руди поки не
відомі. Як показують спектральні аналізи виробів і шлаків, металурги давніх
епох використовували виключно окислені руди, які за декілька тисячоліть
практично могли бути повністю вибрані. При цьому треба мати на увазі, що
окислений чохол рудних родовищ не мав великої потужності (від 8 до 25 м), ще й
до того окислення сульфідних мінералів нерівномірне по всьому об’єму рудних
тіл. Таким чином, використовуючи навіть найпримітивніші інструменти для
видобутку окислених мінералів, можна було б на протязі такого великого проміжку
часу більшу частину готової до виплавки руди використати в металургійному
виробництві. Тож відомостей про копальні, які б розроблялися в давнину на
території Правобережної України наразі не маємо, окрім виходів самородної міді
на Волині.
Давні розробки самородної міді були знайдені на Волині на околицях села Великий
Мідськ у 1927 році польським геологом С. Малковським (Malkowski, 1931,
s.384–402). Пізніше самородна мідь була знайдена у багатьох місцях Волині:
Довге Поле, Гутвин, Берестовець, Олександрія, Гориньград та ін.
На цей час мінералізація самородної міді на Волині встановлена геологами у
смузі завширшки до 6 км і завдовжки до 120 км. Вона охоплює частину південного
схилу Брестської западини й північної частини Волинського палеозойського
підняття, розділених Луківсько-Ратнівською горстовою зоною (Гурський, Калінін
та ін., 1997, с.68). За хімічним складом мідь Волині є дуже чистою (99,8 ваг.
%). Та незважаючи на це, хімічний склад її у різних місцях має декотрі
відмінності, що пояснюється мінеральним складом порід, характером та
інтенсивністю вторинних процесів у зоні окислення (Klochko, Manichev, Kvasnitsa
та ін., 2000, s.176).
На даному етапі привертає увагу вивчення хімічного складу мідних руд, що
генетично пов’язані як з кристалічними, так і з осадовими породами. Мідні руди
осадової генези, як правило, відзначаються великою різноманітністю домішок,
серед яких є свинець, цинк, олово, сурма,