РОЗДІЛ 2.
ОБґРУНТУВАННЯ ТА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ВИХОВАННЯ
ТОЛЕРАНТНОСТІ У СТАРШИХ ПІДЛІТКІВ У ПОЗАКЛАСНІЙ РОБОТІ
2.1. Обґрунтування педагогічних умов виховання толерантності у старших
підлітків у позакласній роботі
Наше дослідження пов’язане з виявленням педагогічних умов формування
толерантності підлітків старшого віку. Без урахування специфіки особистості
вихованців неможливо говорити про дієвість педагогічних засобів, проектувати
виховні стратегії, передбачати їх результативність. Очевидно, що характер
діяльності педагога повинен визначатися специфікою віку дитини. Тому необхідно
з’ясувати особливості підлітків як вікової категорії.
У якому ж віці складаються найбільш сприятливі умови для виховання у дитині
такої особистісної якості, як толерантність? Найбільш сприятливим для
формування цієї особистісної якості психологи та педагоги (Л.Виготський,
О.Мудрик, В.Слободчиков, Д.Фельдштейн, Е.Еріксон) вважають підлітковий вік.
Звернемося до характеристик, які дають підлітковому віку психологи.
Підлітковий вік – це один з найважливіших етапів життя людини. У ньому багато
джерел і починань всього подальшого становлення особистості. У контексті
становлення толерантності складові кожного її компоненту базуються на вікових
(фізіологічних, психологічних, соціальних) особливостях старшого підлітка.
У традиційній класифікації підлітковим прийнято вважати період розвитку
індивіда від 10– 11 до 14–15 років. У психологічній літературі навколо даного
віку існує широка термінологія: „критичний вік”, „критичний період”, „зламний
вік”, „перехідний вік”. Підлітковознавці схиляються до думки, що лише останній
термін адекватно визначає суть тих явищ, які мають місце у зазначений період.
„Перехідний вік” характеризується якісними змінами, що виникають у психіці
дитини на межі двох віків і визначається зміною новоутворень.
У традиційній психології існують різні варіанти визначення провідної діяльності
в підлітковому віці. Д.Ельконін виділяв інтимно-особистісне спілкування,
Д.Фельдштейн – суспільно-корисну діяльність в усіх її формах (трудовій,
суспільно-організаційній, художній, спортивній, навчальній), В.Давидов –
суспільно-значущу діяльність. М.Каган наголошує, що для цього періоду провідною
є ціннісно-орієнтаційна діяльність свідомості, пошук сенсу життя, самостійне
визначення моральних, політичних і естетичних ідеалів тощо. Зауважимо, що в
усіх цих підходах акцентуються різні суперечності, проте всі вони, без сумніву,
є джерелом особистісного розвитку.
Ст. Холл говорив про дванадцять протиріч підліткового віку. Л.Виготський
підкреслював, що таких протиріч можна було б віднайти у підлітків ще у двадцять
разів більше. Сучасні дослідники підліткового віку зійшлися у важливості
визначення одного протиріччя. З одного боку, підлітковість – це вік
соціалізації, врощування у світ людської культури та суспільних цінностей, а з
іншого – це вік індивідуалізації, відкриття та утвердження власного унікального
і неповторного Я.
В.Караковський відзначає, що підліткові особливо властива потреба посісти гідне
становище в колективі ровесників та в сім’ї; прагнення мати надійного друга; не
бути ізольованим як у класі, так і в малому колективі, підвищена зацікавленість
до питання про „співвідношення сил” у класі; прагнення відійти від усього
підкреслено дитячого; відсутність авторитету віку; переоцінка своїх
можливостей; відсутність адаптації до своїх невдач; до становища „найгіршого”;
тенденція мріяти тощо [65, c. 176].
Д.Фельдштейн стверджує, що соціальне дозрівання людини визначається
трансформацією загальної позиції „Я стосовно суспільства” на дві, що приходять
на зміну одна одній, позиції „Я в суспільстві” та „Я і суспільство” [195, с.
127]. Підлітковий вік проходить три стадії: „локально-вередливу” (10–11 років),
коли загострюється потреба у визнанні дорослими; „правозначущу” (12–13 років),
яка характеризується потребою в суспільному визнанні, в соціально схваленій
корисній діяльності, що виражається в мовній формі: „Я теж маю право, я можу, я
повинен”; „установлюючо-дійову” (14–15 років), коли домінує готовність виявити
себе, застосувати свої сили [195, с. 131-138].
Соціальне становище підлітка характеризується двома системами взаємин: з
ровесниками та дорослими; підліток починає не тільки усвідомлювати, але й
по-різному виявляти себе в них. Загальновідома характеристика підлітка („Вже не
дитина, але ще і не дорослий”) і спрощене її розуміння – джерело конфліктів:
вимоги до нього є, а прав ще немає.
Соціальний аспект прояву толерантності підлітка полягає як у взаєминах з
дорослими, так і у взаєминах з ровесниками. Досвід підлітка ще замалий, тому
виникають інтолерантні види поведінки. У одного з’являється надмірна
самовпевненість, зазнайство („терпимість сильного”), інший починає
пристосовуватися до будь-яких вимог оточуючих („терпимість слабкого”).
Прагнення до дорослості у підлітка поєднується з прагненням до справедливості:
це створює сприятливу підставу для того, щоб виховати у нього культуру
поведінки. Він грубіянить (виявляє інтолерантність) тільки тоді, коли кинули
виклик його почуттю справедливості, гідності.
Якщо старший підліток усвідомлює правоту і справедливість дій з боку інших,
взаємодіє з оточенням і приймає право на відмінність інших, то він виявляє
більш високий рівень толерантності.
Підлітковий період співвідноситься з макрофазою індивідуалізації, яка, за
А.Петровським, „...характеризується пошуком засобів і способів для визначення
своєї індивідуальності... Максимальною мірою реалізується у зв’язку з цим
здатність бути ідеально представлен
- Київ+380960830922