РОЗДІЛ 2. ЗАХІДНО-ПОДІЛЬСЬКЕ ГОРБОГІР’Я ЯК
ГЕОГРАФІЧНИЙ ЕКОТОН
2.1. Географічне положення
“Опіллям” (Опольем) у давньоруські часи називали рівнинні малолісисті території
Руської рівнини, які здавна використовувались під орні землі – поля, опілля [4
Різнобічний аналіз слова “опілля” здійснив Б.Муха, який розглянув його
семантичне й ономастичне трактування та обґрунтував необхідність його
застосування для означення видової характеристики ландшафту. [211] Муха Б.
“Опілля” – слово, назва і термін // Вісн. Львів. ун-ту. – Серія географічна. –
2004. – Вип. 30. – С. 194–200. ]. Згідно сучасного фізико-географічного
районування України Опіллям називають горбогірно-лісисту територію розташовану
між ріками Золота Липа і Зубра, яка є складовою області Розточчя і Опілля.
Слідом за К.Геренчуком [242], ми вважаємо, що цю територію слід називати
Західно-Подільським горбогір’ям (ЗПГ), оскільки дана назва найвдаліше
відображає фізико-географічні особливості вказаного регіону.
Географічне положення ЗПГ своєрідне і певною мірою унікальне. Воно розташоване
на межі тектонічних структур та фізико-географічних регіонів високого рангу, на
перехресті основних шляхів переносу й трансформації повітряних мас. ЗПГ займає
крайню західну найбільш підняту і найбільш розчленовану частину Подільської
височини. На сході межує з Тернопільським плато по лінії від Плугова по
вододілу рік Золота Липа і Стрипа на м. Підгайці і далі до гирла р. Стрипи.
Західною межею ЗПГ є долина р. Верещиці, південно-західною – р. Дністер. На
півночі межує з Малим Поліссям; межа проходить по підніжжю крутого уступу
Подільської височини.
Природа ЗПГ чітко відрізняється від прилеглих районів як своєрідністю
ландшафтів, так і особливостями структури екосистем.
Протяжність ЗПГ з північного заходу на південний схід сягає біля 170 км. Площа
становить 6226 км2.
ЗПГ має ще й ту особливість, що через нього проходить значна частина (біля 80
км) Головного європейського вододілу (по найвищих ділянках Давидівського і
Гологірського пасм, від м. Львова до с. Плугів), який поділяє ріки Балтійського
і Чорноморського басейнів. Найвища точка цього узгір’я – гора Камула (висота
471 м), яка є найвищою точкою між Карпатами та Уралом. Вододільне горбогір’я
перетинають сідловини – прохідні долини між верхів’ями допливів Дністра і
Західного Бугу.
Для ЗПГ характерні ряд специфічних ознак, які дають підстави розглядати його як
перехідну зону (смугу), або виходячи з положень концепції геоекотонів –
географічним екотоном.
2.2. Основні риси геологічної будови
Волино-Подільська плита, в межах якої знаходиться ЗПГ, охоплює частину
південно-західної окраїни Східноєвропейської платформи, розташовану між
Українським щитом та немирівською окраїною Західноєвропейської платформи з
одного боку і Передкарпатським прогином - з іншого (рис. 2.1). В її межах
поверхня кристалічного фундаменту нахилена в західному і південно-західному
напрямах і поступово, по уступах, занурюється до глибини 9 км в західній
частині Львівського прогину. Між Українським щитом і Радехівським розломом
уступи утворені серією субмеридіональних розривів, а на захід від Радехівського
розлому розривними порушеннями північно-західного простягання. Фундамент
перекритий осадовим чохлом, складеним породами протерозою, палеозою, мезозою і
кайнозою. Із заходу на схід поступово збільшується повнота стратиграфічного
розрізу і потужність відкладів (рис. 2.2, 2.3). Максимальна потужність
осадового чохла в західній частині Волино-Подільської плити за геофізичними
даними 8-9 км.
За морфологією герцинського платформного комплексу (в розумінні А.Богданова
[31]) на Волино-Подільській плиті виділяють дві частини: моноклінальний схил і
Львівський прогин (власне область розвитку герцинського
платформного комплексу).
Тектонічну межу між ними проводять по Радехівському розломові, який
простежується в кристалічному фундаменті, а в осадовому чохлі визначається
розповсюдженням відкладів окремих стратиграфічних підрозділів.
В осадовому чохлі Волино-Поділля виділяють чотири платформні комплекси:
байкальський, каледонський, герцинський і альпійський, відмінних як за будовою,
так і історією тектонічного розвитку [259]. Кожен з них відображений в
осадовому чохлі окраїни древньої платформи певною структурою, а саме:
байкальський – вузьким грабенеподібним прогином, каледонський і альпійський –
зоною перикратонних опускань, герцинський – поступовим передовим прогином.
Волино-Поліська западина є від’ємною морфоструктурою досить симетричної форми й
тягнеться з південного заходу на північний схід, що зафіксовано бурінням
розвідувальних свердловин [52].
Із платформних комплексів Волино-Поділля у Львівському прогині найменш вивчений
байкальський, що зумовлено заляганням його на значних глибинах.
Каледонський платформний комплекс об’єднує відклади венду, кембрію, силуру та
нижнього відділу девонской системи. За даними пробурених свердловин, загальна
потужність кембрійських відкладів у межах 500-700 м. На Волино-Подільській
окраїні Східноєвропейської платформи вони утворюють монокліналь з падінням
шарів в західному і південно-західному напрямах. В цьому ж напрямі збільшується
їх потужність (див. рис. 2.3). Монокліналь порушена плікативними і
диз’юнктивними дислокаціями. На західному схилі Українського шита, плікативні
дислокації представлені переважно брахіантиклінальними складками розташованими
в основному без певної закономірності. Диз’юнктивні порушення представлені
системою меридіональних і субмеридіональних скидів, а також розривами широтного
й інших напрямків.
У південній частині Волино-Поділля, що
- Київ+380960830922