РОЗДІЛ 2
БАЛАДИ З АРХАЇЧНИМИ МОТИВАМИ, СПЕЦИФІКА ЇХ РОЗВИТКУ
2.1. Українські народні балади і обрядова поезія
Дослідження генези народної балади, спроби класифікації жанру нашими
попередниками переконливо свідчать про те, що, „говорячи про зародження та
розквіт балади як жанру народної поезії, доводиться встановлювати…
відповідність того або іншого типу балад певній стадії соціального розвитку із
властивими їй світобаченням та способом мислення” [72, с.107]. Історія
будь-якого жанру – це історія тісних взаємин з усім уснопоетичним надбанням.
Балада має гнучку жанрову структуру, яка дозволяє відбити конфлікти різних
історичних епох. Зміна жанрової структури балади не допускає різких переходів,
потрібно певне підґрунтя, жанрова підтримка, які залучаються, як правило, з
близьких, сусідніх форм. Цей фактор наявний на всіх історичних етапах творення
у різностадіальних за походженням українських баладних піснях, які
еволюціонували у тісному зв’язку із обрядовою поезією, казкою та легендою,
історичною піснею, билинами та думами, з духовними піснями, із родинною та
суспільною лірикою.
Жанрова структура балади визначається симбіозом різних форм народної
творчості. Суміжні форми свого роду є так само проявом жанрової традиції, яка
обумовлює стійкість та принципову життєвість, довговічність жанру балади у
контексті розвитку і взаємозв’язку із іншими жанрами усної народної творчості.
Особливістю їх функціонування є те, що попередня традиція остаточно не подолана
та не зникла, вона житиме, хоча й у видозмінених, трансформованих формах. Наша
задача полягає в тому, щоб виявити ці сліди і дати їм правильне
історико-фольклорне пояснення. А також визначити усі етапи еволюції жанру
балади, детально зупинившись на особливостях видозмін жанрової структури на
кожному історичному періоді. Також увагу зосереджуємо на історико-порівняльному
аналізі національного баладного доробку із залученням фольклорних матеріалів
інших народів. За умов розгляду значного баладного масиву у зіставленні та
порівнянні із іншими жанрами маємо вибудувати цілісну картину принципів
організації, модифікації і, власне, еволюції баладного жанру.
У більшості робіт авторитетних дослідників жанру присутня наукова версія,
згідно з якою народна балада зародилась у надрах обрядової поезії. Саме цю
версію обираємо як перспективну в плані подальшої розробки проблеми походження
української народної балади, у контексті питання про виникнення архаїчних
різновидів цієї жанрової форми.
Факт тісних взаємозв’язків балади з іншими жанрами, зокрема, з обрядовою
поезією, не стільки демонструє специфічну рису жанру, скільки у даному випадку
засвідчує його давні генетичні витоки. Епічне ядро в обрядовій поезії стало тим
підґрунтям, з якого постала народна балада. В.Антонович та М.Драгоманов у
коментарях до видання „Історичні пісні малоруського народу із поясненнями”,
проаналізувавши колядні пісні, справедливо окреслили у них епічне відображення
„доби дружинної та княжої” [5, с.2-51]. На момент виходу роботи існувало ще
небагато публікацій, присвячених дослідженню цього жанру. Пізніше друковані
матеріали про українську обрядову поезію збагатились монументальними виданнями
Я.Головацького, П.Чубинського, О.Кольберга, В.Гнатюка, Ф.Колесси та інших
дослідників.
На сьогодні невипадковим є факт, що вчені називають деякі колядні та весняні
календарні пісні баладами. Так, термін „балада” використовувався стосовно
певних різновидів обрядової поезії українським фольклористом О.Деєм, який
групу веснянок та колядок номінує баладами („баладні веснянки” [81, с.291],
„колядки-балади” [99, с.472]).
На підтвердження зв'язку обрядової поезії з баладними піснями можна навести
значну кількість прикладів. У Галицькій та Угорській Русі поширення набула
колядка на мотив смерті сина, якого розшукує по всьому світу невтішна
мати-вдова:
Ей верх Бескида, верх зеленого –
Синя мгла, ей, синя мгла
Полонинойки залегла!
Приспів.
Ходит вдовойка, глядет синойка,
Ей, стрічат еї світле сонейко:
– Бог, помагай, Бог, світле сонейко!
– Боже, дай здоров’я, бідне вдовице!
– А ты, сонейко, яснейко світиш,
Яснейко світиш, далеко видиш
Ци сь не видало мого синойка,
Мого синойка, ей, Иванойка?
Ніт, не видало, ніт не слихало
Твого синойка, ей, Иванойка...
Ой пішла вона дале стежейков,
Стрічат же еї ясен місячок:
– Бог, помагай, Бог, ясен місячок!
– Боже, дай здоров’я, бідне вдовице!
– А ты, місячку, высоко світиш,
Вісоко світиш, далеко видиш.
Ци сь ты не видав мого синойка
Мого синонка, ей, Иванойка?
– Ніт, я не видав, ніт я не слихав
Твого синойка, ей, Иванойка...
Ой пішла вона дале стежейков,
Стрічат же еї ясна зірочка.
– Бог, помагай, Бог, ясна зірочка!
– Боже, дай здоров’я, бідне вдовице!
– А ты, зірочко, высоко сходиш,
Высоко сходиш, далеко видиш.
Ци сь не видало мого синойка,
Мого синойка, ей, Иванойка?
– Ой я видала, ой я слыхала
Твого синонка, ой, Иванонка...
Єму сваткове – в лісі птачкове,
Єму музики – в лісі словіки,
Єму женойка – дрібна рыбонка,
Єму дружина – в воді лозина [52, с.38; 43-44; 46-47], [99, с.302-303].
О.Дей відніс цю пісню до колядок-балад, очевидно, тому, що тут чітко
простежуються специфічні риси баладного жанру: зав’язка (загибель сина на війні
чи за інших обставин), діалогічна форма викладу (пошуки загиблого
матір’ю-вдовою), повтори з наростанням, трагічний фінал. Одночасно у пісні
відсутній напружено-драматичний розвиток дії – основний компонент балади, що не
дозволяє нам у даному випадку говорити однозначно тільки про баладне жанрове
атрибутування.
Порівнявши чотири варіанти назв
- Київ+380960830922