Розділ 2.
Світоглядний та методологічний вплив екологічного знання на сучасний освітній
дискурс
Характер освіти та виховання у суспільстві визначається потребами та розвитком
суспільного життя. Для класичного періоду в розвитку освіти характерним було
накопичення та передача знань про природу наступним поколінням. Некласичному
етапу в розвитку освіти притаманне те, що екологічні знання входили як складова
частина в загальну освіту. В межах некласичної освіти та виховання виникла ідея
її екологізації, запропонована В. Пановим та В. Стьопіним, що стало однією із
передумов вироблення ноосферного мислення, яка була передбачена В. Вернадським
і стала актуальною лише в постнекласичний період розвитку екологічного знання,
що передбачає становлення екологічної свідомості через екологізацію освіти та
виховання. Ситуація докорінним чином змінилася у постнекласичний період, коли
виникли глобальні проблеми людства. Екологічна освіта та екологічне виховання
набувають самостійного значення.
Як зазначає В. Гьосле, лише освіта, яка надає однаково глибокі знання в науках
природних і гуманітарних і тим самим сприяє появі людей, які зроблять свій
внесок у справу подолання кризи, піде на користь також і філософії. Філософія
допоможе окремим наукам теоретично зрозуміти причини екологічної кризи, з тим
щоб успішно боротися з нею на практиці, а також сприятиме наведенню мостів між
самостійними дисциплінами. Філософія, вказавши межі гуманітарним та природничим
наукам, зможе по-новому поставити деякі питання таким чином, щоб люди мали
змогу отримати на них бажану відповідь [256, 10].
Філософи “побоюються, в першу чергу, вже не браку чи обмалі знання істини, а її
надлишку. Тому вони сушать голову не стільки над можливостями того, що жодна з
вірогідних теорій не відповідає дійсності, скільки над тією обставиною, що так
багато теорій, цілком можливо, їй відповідають” [144, 48].
Тому в постнекласичний період розвитку науки пропонується багато концепцій для
розвитку постнекласичної освіти. В нашому дослідженні ми проаналізуємо три
сучасні філософські концепції: холістичну, тоталогічну та синергетичну. Вони,
на нашу думку, мають сприяти становленню екологічної освіти.
В своєму дослідженні ми спираємось на роботи, що найкраще відповідають саме
нашій проблемі. Це праці вітчизняних та зарубіжних дослідників Е. Азроянця [2],
Т. Андреєвої [5], В. Андрущенка [6; 7; 8; 9], О. Базалука [13], М. Бауера [16],
С. Біленького [24], Ю. Бойчук [28], А. Гофрон [59], Т. Дементьєва [74],
О. Король [119], О. Крюкова [135], Л. Курняка [140], О. Лазебна [145],
C. Лебідь [149], В. Лозовського та С. Лозовського [152], А. Маковецького [154],
О. Мамешина [159], Г. Марушевського [163], А. Матвійчука [164], О. Михалечко
[172], В. Поздняков [198], Г. Пустовіт [201], Л. Тарасова та Т. Тарасової [233;
234; 235; 236], А. Федотова [249] та ін., що працюють над проблемами
світоглядної цінності природознавства взагалі та екологічного знання зокрема.
Особливу увагу вони зосереджують на становленні етичних аспектів відносин
“Людина–Природа”.
Для того щоб зрозуміти, якою має бути теорія взаємин, які виникають між людиною
і природою, ми вважаємо доцільним впровадження етичної складової в сучасний
науковий та освітній дискурс, а саме впровадженням такої наукової теорії як
макроетики, яка в постнекласичному періоді розвитку екологічного знання
проводить розвідку нових шляхів у взаєминах між природою та людиною.
Формування національного визначення особистості в сучасних умовах відбувається
на фоні інтеграції та одночасної диференціації людства. Все це вимагає
дослідження проблеми відродження української нації та ідей кордологізму в
умовах незалежності.
2.1. Становлення сучасного освітнього дискурсу
Розвиток та подальше існування суспільства багато в чому залежить від рівня
виховання та освіченості громадян держави, від знання правових, моральних,
культурних та етнічних норм. Все це сприяє регулюванню ставлення людей до
природи та суспільства, вмінню застосовувати отримані знання та духовні
цінності у повсякденному житті та професійній діяльності, відповідно до їх
цілей та ідеалів. Рівень освіти населення та забезпечення можливостей його
отримання виступають суттєвими базовими показниками розвитку суспільства.
Тільки завдяки освіті стає можливим накопичення, наслідування та збереження
наукових знань, культурних та духовних цінностей, моральних норм. Характер
освіти та виховання в суспільстві визначається потребами та розвитком
суспільного життя. Для класичного періоду розвитку освіти та виховання
характерним було сприйняття екологічної освіти та екологічного виховання як
складової загального поняття освіти та виховання населення. Ситуація змінилася
у постнекласичний період, коли виникли глобальні проблеми людства. Однією з
причин появи кризи, яка виникає у взаєминах між людиною та природою, на наш
погляд, є недосконала система культурних і психологічних механізмів. Їх можна
подолати через впровадження етичної складової наукового світогляду в систему
освіти та виховання. Таким чином, екологічна освіта та екологічне виховання
мають стати ключовими та перетворитися на одну з необхідних передумов
вироблення ноосферного мислення.
Вибір загальних напрямків концептуалізації нової філософської парадигми освіти
передбачає розв’язання:
1) проблем нового розуміння природи людини, яка пов’язана з перебудовою всього
освітнього процесу і гуманізацією освітньої практики;
2) проблем соціокультурного переосмислення взаємин, які виникають між людиною
та суспільством, з радикальною переоцінкою смислу освіти як укорінення індивіда
в своєму соціокультурному оточенні та онтологізацію цих відносин через визн
- Київ+380960830922