Розділ 2. Концептуальні засади діалогізму в контексті західноєвропейської та російської етичної традиції ХХ століття
В цьому розділі ми звертаємося до дослідження становлення діалогічної парадигми в некласичній філософії початку ХХ століття. Вирішення поставленого завдання здійснюється через призму компаративного аналізу західноєвропейського зразка діалогічної етики та російського варіанту апперцепції діалогічних ідей. Це дозволить нам виявити специфіку того розуміння відповідальності, яке властиве діалогічній традиції, та з`ясувати глибинний зміст цього поняття. Ми будемо керуватися тією визначальною установкою, яка полягає у прагненні показати практичне значення діалогічної етики в сучасному соціокультурному просторі як такої, що актуалізує моральнісний потенціал сфери безпосередніх відносин.
Засновок діалогічного підходу в етиці склала філософія Л.Фейєрбаха, до якої була звернена наша увага в попередньому розділі. Становлення філософії діалогу відбулося на початку ХХ століття в працях таких її представників як М.Бубер, Ф.Ебнер, Г.Еренберг, Ф.Розенцвейг, О.Розеншток-Хюсі та М.Бахтін. Розвиток ідей діалогізму в російській релігійній філософській традиції знайшов вираження у М.Бердяєва, Л.Карсавіна, С.Франка та ін. Аналіз діалогічних ідей представників релігійної філософії містять роботи сучасних дослідників Г.Аляєва, Н.Антропової, О.Дворецької, О.Корчака, В.Малахова та ін.
Початок дослідженню діалогічної проблематики був покладений ще в просторі радянської філософії в контексті загального аналізу проблеми спілкування в роботах Г.Батіщева, В.Біблера, М.Кагана, Ю.Лотмана, О.Ухтомського. Ґрунтовна робота в сфері аналізу спадку діалогічної філософії здійснена таким російськими дослідникам як С.Авєрінцев, П.Гуревич, І.Дворкін, О.Демідов, Т.Ліфінцева (філософія М.Бубера), В.Махлін, Л.Намєстнікова, О.Пігальов (дослідження філософії Ф.Розенцвейга та О.Розенштока-Хюсі), Г.Померанц, (філософія Ф.Розенцвейга), В.Ринкевич; західними: К.Гарднер, Р.Гібс, Б.Каспер, С.Мозес, М.Тьонісен, М.Фрідман та ін. Дослідженню думки М.Бахтіна присвячені праці Р.Александрової, Є.Богатирьової, Н.Бонецької, О.Брейкіна, Ю.Давидова, К.Г.Ісупова, К.Фрідріха та ін. Серед українських вчених виявлення власне етичного аспекту філософії діалогу було здійснене В.Малаховим, аналіз ідей діалогізму містять роботи М.Гіршмана, В.Даренського, К.Сігова та ін.
Варто зауважити, що етичний потенціал філософії діалогу не знайшов ще достатнього висвітлення в працях дослідників, а отже, потребує подальшого опрацювання. Зокрема, надзвичайну актуальність для сучасної етики набуває ця традиція з огляду на особливий підхід до осмислення відповідальності та з`ясування її внутрішньої природи, на чому й буде зосереджена наша увага у цьому розділі.
2.1. Онтологія спів-буття як підґрунтя діалогічної природи особистісної відповідальності
Здійснення аналізу розвитку діалогічної етики початку століття в просторі західноєвропейської філософської традиції, який складає другий етап діалогічної етики, ми ставимо собі за завдання в цьому підрозділі нашого дослідження. Головна увага буде зосереджена на ґрунтовному дослідженні філософії Мартіна Бубера, також ми розглянемо діалогічні ідеї Франца Розенцвейга, Фердінанда Ебнера, Ганса Еренберга та Ойгена Розенштока-Хюссі, на тлі філософії яких cформувалася специфіка діалогічної етики. Це спроба систематизувати та виокремити етичне вчення з філософської думки тих, відчайдушним бажанням кого було заперечення всіх спроб системності та об`єктивації. "Я не будую башти, я тільки звожу мости. Але їхні опори стоять не на "ізмах" і їхні арки поєднують не за допомогою "ізмів"... Жодна система не підходила для того, що мені хотілося сказати. Мені ніколи не хотілося вийти за межі власного досвіду. Я маю на увазі тільки досвід і закликаю тільки до досвіду" [94]. Це висловлювання М.Бубера відображає, на наш погляд, напрямок не тільки його думки, а й інших представників діалогічного мислення.
Перш ніж звернутися безпосередньо до вчень мислителів, які сформували своїми філософськими працями діалогічний напрямок, варто зазначити, що безпосередню його предтечу становила юдаїстична філософія Г.Когена, який, розвиваючи "релігію розуму", стверджує ідею самопізнання людського Я через співчуття до Іншого, який розкривається як Ти. Ним була розвинута концепція "співлюдини", на якій має базуватися як етика, так і релігія: всіх людей пов'язують узи співлюдяності, співпричетності, які виявляються через почуття любові та співстраждання. Але ставлення до Іншого як до Ти становить лише один з аспектів людського самопізнання: любов до Іншого та до Бога підпорядкована любові до ідеї, до морального ідеалу; саме цей прояв кантіанства у думці Г.Когена буде подолано в річищі філософії діалогу.
Oдним із представників філософії діалогу та ініціаторів "діалогічного мислення" був Фердінанд Ебнер (Ebner), якому належить можливо найперше (1912) формулювання етико-релігійного постулату філософії діалогу. За свідченням дослідників творчості мислителя, не маючи безпосереднього зв'язку та знайомства зі своїми сучасниками та однодумцями (Ф.Розенцвейгом, М.Бубером, О. Розенштоком - Хюсі), він виявив спорідненість думки до їхніх ідей у своїх творах, основна інтенція яких символізує "мислення на зламі" (за висловом дослідника Т.Штейнбюхеля). Суттєвим для становлення думки Ебнера був вплив С.К`єркегора, до ідей якого він долучився, можливо, через дружбу з критиком і перекладачем К`єркегора Т.Хеккером; близькість його творчості до попередника дозволила російському досліднику В.Махліну назвати філософа "німецьким К`єркегором".
В 1921 році, за два роки до виходу у світ "Я і Ти" М.Бубера, Ф.Ебнер опублікував свою книгу "Слово і духовні реальності", основу якої склали "пневматологічні фрагменти", написані філософом ще в 1919 році. "Пневмалогія" уявлялася Ебнеру як інонаукова наука про "духовні реальності", де витлумачення "духовного в людині" здійснюється через герменевтичне переведення вчення апостола Павла
- Київ+380960830922