РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА ПРИВАТНОГО ПРОСТОРУ ЖІНКИ
2. 1. Обмеження просторового буття жінки у європейській традиції
Проблему формування просторового буття жінки у європейській культурі найкраще представлено через репресивні чинники патріархального суспільства вікторіанської епохи. Саме в цей час формується розуміння обмеженого приватного простору жінки та шляхи подолання цих примусових обмежень. Втім на противагу соціальній відчуженості та домашній замкненості жінки вікторіанської епохи, в Англії виникає поняття працюючої жінки середнього прошарку - "третя стать", суспільний компроміс, який відкривав малозабезпеченим жінкам можливість заробітку: "там утворюється тип інтелігентної жінки працівниці, яка не завжди вирізняється широтою поглядів, але завжди стійка в набутих принципах і сильна в боротьбі за існування" [173, с. 83]. Саме така інтелігентна жінка на кшталт Джейн Ейр з'явилася в творах сестер Бронте, Дж. Еліот, Е. Гаскел, Дж. Остен напротивагу закритості життя селянки. Вона спроможна швидко "відірватися" від своєї домівки і родини (доволі часто її взагалі немає), збагачує свій гардероб дорожніми костюмами, а дорогу не сприймає містично, а лише як можливість заробітку й самоствердження.
Англійська письменниця В. Вульф однією з перших проаналізувала становище жінки-письменниці та жінки-героїні в суспільстві. Власне тіло, родина, кімната-спальня, а не робочий кабінет - це межі просторового перебування жінки. Жінка, на думку дослідників, асоціюється з закритим простором, позбавленим присутності людей, з чимось ворожим, неприємним, агресивним до неї [248, с. 444], у культурному просторі ХІХ ст. уявляється саме замкнутою у приміщенні.
Приклад асоціювання жінки лише з перебуванням у будинку може проілюструвати діалог батька і дочки про одруження гувернантки з твору "Емма" (1816) Дж. Остен, англійської письменниці, яка започаткувала жіночу писемну традицію вікторіанської доби: "- Сподіваюсь, ти не хотів, щоб міс Тейлор завжди жила з нами та витримувала мій дивакуватий настрій, тоді коли вона може мати свій свласний будинок?..
- Свій власний будинок! - але де переваги у свого власного будинку? Оцей втричі більший!" [210, с. 4]. Обов'язки гувернантки доглядати за будинком збігаються з обов'язками дружини. Батько Емми дещо іронізує зі статусу жінки: якщо міс Тейлор хотіла покращити свій статус, то вона лише втратила. Змінивши статус з гувернантки на дружину, вона не виграла нічого, а от межі її просторового перебування зменшилися втричі, бо її теперішній будинок утричі більший, аніж майбутнього чоловіка.
Попередницею В. Вульф, яка намагалась дослідити розуміння жінкою свого становища у суспільстві та приватного простору, була Дж. Еліот. Аналізуючи твори жінок-письменниць, вона зауважує, що жінка не лише не підготовлена до фахової літературної діяльності, вона навіть не може адекватно оцінити потреби жінки як людини. У праці "Безглузді романи жінок-романісток" (1856) Дж. Еліот засуджує авторок, які зображають своїх героїнь палкими коханками, герцогинями, багатими спадкоємницями [235, с. 140], чи нереальними жінками, які володіють п'ятьма мертвими мовами, читають Біблію та класиків в оригіналі, однак чекають на благородного чоловіка, який порятує їх від нудьги [235, с. 144]. Наводячи цитати з популярних у ХІХ ст. романів, Дж. Еліот засуджує недосвідченість і безкультурність авторок, які, творячи на основі спогадів, вдаються до зображення лише чоловіків-коханців та надмірної розкоші салонів [235, с. 142]. Метою романів є опис досконалості жінки та її обожнення, яке одночасно співставляється з її непристосованістю. Приватне життя жінки зводиться виключно до накопичення досвіду у спілкуванні з чоловіками та покращенні умов свого перебування (дорогий одяг, салонні вечірки, оздоблення кімнат та карет). Карети виконують функцію мобільної кімнати, оскільки героїням непритаманно знаходитися поза приміщенням, де багате оздоблення інтер'єру підкреслює статус та стиль життя жінки.
Помилкою жінки, яка береться за перо, є нерозуміння певної події чи ситуації (наприклад, незнання психомоторного розвитку дитини чотирьох років) [235, с. 143], чи нерозуміння значення слів (слово "еврика" було використано для опису зовнішності) [235, с. 146]. Іншою проблемою є те, що жінки, які мають хист до літератури, "не намагаються зробити кар'єру, думають мало, або й зовсім ні про публічність: вони пишуть листи до коханих і друзів, спогади про кожен прожитий день, романси про свої знайомства, де описують комедії і трагедії, свідками яких були... на їх повсякденній мові,.. без будь-якого наміру довести, що жінки можуть писати як і чоловіки..." [234, с. 9]. Дж. Еліот вважає, що на відміну від науки, яка не має статі, у мистецтво і літературу, "жінка може привнести щось індивідуальне" [234, с. 8]. Втім як у випадку з здібними, так і бездарними письменницями "внесення індивідуального" звузилося лише до змалювання жінки в оточенні салонних речей, що і визначило її приватний простір.
Жіночі романи у ХІХ ст. змальовували світське, фінансово безтурботне життя жінки, головною проблемою у житті якої були інтриги, змови та нерозділене кохання. Дж. Еліот наполягала, що література повинна відтворювати зміни у розумінні культурних цінностей у суспільстві. Протиставляючи старше, консервативно-налаштоване покоління жінок молодому, яке прагне надати родинним відносинам більшої відвертості, авторка стає на бік молоді. Молодь, пропагуючи вільнодумство, здобуває певні переваги, але не витримує спокус у житті, що на думку авторки є наслідком відхилення від тогочасного розуміння "християнської моралі" [134].
Змальовуючи потребу у власному просторі дівчини Меггі у романі "Вітряк на Флоссі" (1860), Дж. Еліот прослідковує внутрішне бажання жінки ще з дитячого віку чинити опір принизливому ставленню до себе у суспільстві. Меггі потребує самовиразитися як індивідуальність. Для цього вона повинна здобути освіту, право на яку у її суспільстві належить лише чоловікові. У родинн