РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ СУЧАСНОЇ ОСВІТНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
2.1. Соціальний контекст формування та реалізації
освітньої політики
Для нашого дослідження важливо уточнити загальнонаукове поняття контексту (від лат. contextus - зчеплення, з'єднання, зв'язок). У лінгвістиці контекст розуміється як "фраза, що знаходиться у творі поруч з даною, загальний зміст двох суміжних фраз", або як відносно закінчений за змістом уривок тексту чи мови, у межах яких найбільш точно і конкретно виявляється зміст і значення певного твердження чи терміну. У постмодернізмі контекст постає як квазітекстовий феномен, породжуваний ефектом системності тексту як експресивно семантичної цілісності.
Коли щось розглядається "у контексті", то, по суті, користуються методом аналізу контексту (context analysіs), який формалізований у комп'ютерних науках щодо збирання важливої інформації для планування розробки інформаційно - технічної системи. Аналіз контексту дозволяє врахувати всі фактори, пов'язані з її використанням ще до початку проектних робіт, і передбачає з'ясування наступних питань:
- Хто буде користувачем системи?
- Які завдання за її допомогою будуть виконувати користувачі?
- Чому вони будуть користуватися системою?
- Яким досвідом та якими навичками вони володіють?
- Які технічні умови висунуто щодо системи? [96, c.32-33]
Будь - які проблеми, які з'являються та існують при функціонуванні системи, відображають проблеми розвитку та функціонування конкретного суспільства. Серед найвагоміших є питання соціокультурного характеру, зокрема питання культури й освіти.
У найзагальнішому значенні "суспільство", а рівноцінно - "соціальна система" - розуміють як сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих соціальних елементів (індивідів, груп, інституцій) і відносин (зв'язків) між ними, тобто два компоненти: соціальний склад - набір елементів, які становлять суспільство, і набір зв'язків цих елементів - розмаїття соціальних зв'язків усіх складових соціальної системи. Таким чином, соціальний зв'язок є другим компонентом суспільства [167, c.44].
Система взаємодій індивідів та груп призводить до утворення стійких соціальних відносин, під якими розуміють відносно стійкі зв'язки між людьми та соціальними групами. Соціальні відносини - це певна система, до якої входять: система обов'язків, нормованих функцій, які партнери повинні обов'язково виконувати стосовно один одного. Тобто, це система нормованих взаємодій між партнерами. Але жодна стійка, організована група не може існувати без "відносин", тобто без певних обов'язків стосовно один одного [167, c.47]. Тільки виконання нормалізованих дій (функцій, ролей) гарантує появу внутрішньої організації групи. У соціальному зв'язку між людьми велике значення має регуляція взаємовідносин - система критеріїв, стандартів, завдяки яким людина оцінює ефективність соціального зв'язку, а також система контролю за тим, щоб правил гри дотримувалися. У цьому і полягає необхідність врахування суспільного контексту під час аналізу державної політики. Остання відіграє надзвичайно важливу роль у суспільному житті. Саме вона має на меті своєчасно виявляти назрілі проблеми розвитку суспільства, аналізувати їх, встановлювати причини виникнення, складність, суперечливість і знаходити шляхи розв'язання. У сфері державної політики ухвалюють відповідні державно - політичні рішення, спрямовані на розв'язання проблеми, розробляють відповідні програми та інструменти їхньої реалізації.
Розглядаючи державну політику з погляду її всебічного аналізу, зазначимо, що, передусім, його подають як прикладну дисципліну із застосуванням методик ситуативно-аргументованих відповідей на суспільні запити, ризики та обговорення, систематизацію, диференціацію, критичний підхід і комунікативність інформації. Водночас аналіз державної політики виступає як професійна робота, як послідовно-систематичний аналітичний процес та здатність кваліфіковано його здійснити, чого постійно потребує суспільний розвиток. Уміння аналізувати неможливо адекватно передати лише через знання й теоретичне навчання. Для цього ефективно важливими є тренінґи й моделювання, що спираються на ґрунтовну методологічну базу.
Процес розробки й впровадження державної політики є багатогранним і різноплановим, тому, досліджуючи його, не можна застосовувати шаблони і кліше, оскільки кожна проблема потребує індивідуального розв'язання. Для аналізу в суспільних науках часто використовуються теоретичні класифікаційні підходи, схеми та моделі [179].
Характеристика типів державної політики як складників аналізу спирається на критерії їхнього визначення, і вони є специфічними та потребують часу для утвердження в українській науковій школі. Впливовим чинником виокремлення типів, придатних до аналізу, є типологія за критерієм масштабу та цілей державної політики. Трансформаційні процеси, характерні для України, зумовлюють постійну видозміну типів державної політики і динаміку функціонування всього переліку типів державної політики в нашому суспільстві.
Запровадження в життя державної політики є надзвичайно відповідальним моментом усього процесу аналізу, адже політика й управління тісно взаємопов'язані. Державне управління є своєрідною формою і засобом практичного втілення в суспільну практику державної політики. Для дослідження сутнісно-функціональних особливостей державного управління методологічно важливим застосувувати теорії ризику, мережевого планування й управління як системи органів та установ, призначених здійснювати рішення влади. У контексті європейської інтеґрації України перспективним є виокремлення принципів державного управління, спільних для країн Західної Європи: надійність і можливість прогнозування (правова впевненість); відкритість і прозорість; звітність; ефективність і результативність.
Варто підкреслити, що, інтегруючись у світову цивілізацію, країна будує гуманітарну стратегію на органічному поєднанні загальносвітового й власного досвіду, утверджує цінніс
- Київ+380960830922