РОЗДІЛ 2
ІНТЕРПРЕТАЦІЯ СЕМАНТИКИ АБСТРАКТНИХ
ІМЕННИКІВ У РОСІЙСЬКІЙ ЛЕКСИКОГРАФІЇ
2.1. Абстрактні іменники як лексико-граматичний розряд
Категорія іменника об'єднує в своєму складі ряд більш чи менш семантично протиставлених лексико-граматичних розрядів слів. Одне з найвиразніших протиставлень серед них пов'язане з поділом іменників на конкретні та абстрактні. Незважаючи на близькість граматичних значень конкретних і абстрактних іменників, вони демонструють помітні семантичні розбіжності. Якщо перші вживаються для позначення предметів, осіб, тварин тощо, то абстрактні іменники виражають субстантивно представлені дії, процеси, властивості, абстрактні поняття тощо. Об'єднує їх лише те, що вони за змістом виступають передусім як актант певної предикації. Якщо конкретні іменники виявляють виразну семантичну протиставленість частинам мови (насамперед дієслову), які переважно функціонують в предикатній функції, то більшість абстрактних іменників мають певні семантичні зв'язки з цими частинами мови, що знаходить формальне відображення в їхніх словотвірних відношеннях (бегать-бег, багряный-багряность, красный-краснота тощо). Тому абстрактні іменники демонструють іншу семантичну структуру, що позначається, зокрема, на їхній лексикографічній фіксації. На відміну від конкретних абстрактні іменники мають розгалуженішу систему лексикографічної інтерпретації, постійно передбачають залучення даних про семантику слів, від яких вони утворюються. Разом з тим їхнє тлумачення нерідко базується на дефінітивному принципі.
Складність семантичної структури абстрактних іменників є плідною і багатою базою для дослідження лексикографічної параметризації.
Уперше поділ імен на конкретні та абстрактні запропонував англійський філософ і логік Дж. С. Мілль у середині ХІХ століття. Він зробив найбільш повний аналіз абстрактних іменників на основі характеру знакового словесного значення та своєрідності мовних засобів його вираження в системі лексики.
У подальшому проблема абстрактних іменників знайшла своє відображення в працях відомих мовознавців О.О. Потебні [1874, 1899, 1941], Г.А. Уфімцевої [1974, 1986], В.В. Веселитського [1972], О.А. Колеснікова [1988], Н.Г. Озерової [1990], Л.М. Полюги [1991], Н.П. Романової [1994], Л.О Чернейко [1997] та ін.
Особливої уваги заслуговує вчення видатного філолога О.О. Потебні про абстрактне та конкретне в мові. Хоча окремого дослідження з цієї проблеми лінгвістом не створено, проте надзвичайно глибокі думки про зв'язок між появою здатності до абстрагування та розвитком мислення, про сутність абстрагування, шляхи розвитку конкретного та абстрактного в мові, вторинний характер абстрактності в історії розвитку людської думки та мови тощо висвітлені в багатьох його працях ("Мысль и язык" [1862], "Из записок по русской грамматике" [1874, 1899] та ін.).
Інтерес до абстрактних іменників помітно зріс у мовознавстві в середині ХХ століття. Проблема аналізувалася в історичному (діахронічному) аспекті Е.М. Ножкіною, В.Н. Хохлачовою, В.В. Веселитським, Н.П. Романовою.
О.А. Колесніковим розглядалася класифікація лексико-граматичних розрядів іменників, яка є однією з суперечливих в морфології російської мови. Особливе місце відводилося дослідженню категорії числа іменників та його ролі у виділенні конкретних обчислюваних та абстрактних необчислюваних імен.
Е.Х. Хабібулліна відзначає, що абстрактні іменники, маючи переважно форму однини, у той же час можуть використовуватися і в формі множини. При набутті цієї форми з'являється "відчуття конкретизації". Проте, як вказує дослідниця, треба розрізняти конкретизацію при переході абстрактних іменників в конкретні від конкретизації, яка здійснюється при переході в множину: у цьому випадку іменник не залишає меж абстрактності [288: 20].
Досить плідно досліджувалася проблема взаємодії категорії числа з семантичною категорією "конкретність/абстрактність" іменників сучасної російської мови порівняно з українською Н.Г. Озеровою.
Абстрактне ім'я на відміну від конкретного є комплексним утворенням зі складною структурною організацією, отже, дослідники мають розв'язувати проблему сутності цього явища та його класифікації. Спробу поділу таких лексичних одиниць зробили Г.А. Уфімцева, Л.О. Чернейко, які замість традиційної дихотомії між конкретним та абстрактним вводять більш детальну класифікацію іменників та градуальний характер організації лексики: від конкретних значень до більш абстрактних.
Як показують дослідження, абстрактні іменники протиставляються конкретним на основі того, що в типових випадках словововживання мають різні означувані. Спостереження Г.А. Уфімцевої доводять, що іменники з денотативним і денотативно-сигніфікативним значенням формують розряд конкретної лексики. Абстрактні імена у своєму знаковому значенні не вказують на предмет, їхньою функцією є називання понять. Тому слова з сигніфікативною і сигніфікативно-денотативною основою знакового значення відносяться до абстрактної лексики. Проте констатувати чітку межу між конкретними та абстрактними іменниками важко. У семантиці імен як з предметним, так і непредметним значенням є різна кількість денотативних і сигніфікативних компонентів, що дозволяє словесним знакам вільно виконувати комунікативну функцію, актуалізуючи залежно від потреб денотативні чи сигніфікативні семи.
На думку Г.А. Уфімцевої, якщо сигніфікат як компонент значення різних типів слів має перевагу над денотатом, то словесний знак має суто сигніфікативне значення і є назвою абстрактного поняття [280: 103]. Дослідниця виділяє найхарактерніші типи абстрактних іменників за їхньою семантикою, тобто за назвами якостей, різних ознак, станів, відношень, ситуацій, подій, що властиві різноманітним сферам діяльності людини:
1) назви родових понять, що позначають розумові категорії (типу, якості, руху, форми, часу), категорії, які відображають різні об'єкти, явища предметного світу, що виступають у ролі родових щодо видових;
2) назв
- Київ+380960830922