РОЗДІЛ 2.
ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНІ ВІДНОСИНИ
В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ
Закріплення визначення публічної служби на законодавчому рівні дало поштовх до побудови інституту службовців, який базуючись на професіоналізмі, політичній лояльності та якісному виконанні службових обов'язків, є найважливішим фактором збереження і позитивного розвитку державності. Це в свою чергу передбачає вирішення таких завдань, як структуризація інституту публічної служби, а також напрацювання основних підходів до визначення принципів організації публічної служби та їх систематизація.
2.1. Складові інституту публічної служби як суб'єкти формування та реалізації управлінських повноважень
З виникненням держави, суттєвою ознакою якої є відділення публічної влади від населення, постійне здійснення владних функцій одним і тим же соціальним прошарком правителів, котрі конституюються в особливому інституті - державному апараті, - питання про людей, що перебувають на службі в державі, стало притягувати увагу дослідників [217, с. 6]. Важливим є те, що сама публічна влада виникла в суспільстві, в результаті виконання регулюючої й організуючої функції в ньому, ієрархічно детермінує та структурує його та реалізує управління державою. Упровадження публічності в управління неодмінно передбачає формування корпусу креативних керівників та кадрового резерву, здатних брати на себе відповідальність і успішно вирішувати назрілі загальнодержавні й регіональні проблеми, вимагає визначення елементів інституту публічної служби.
Аналіз законодавчо-нормативної бази та управлінської практики, яка сформувалася на всіх рівнях державної влади в Європі та Україні [1; 7; 14; 15; 24; 141; 158; 267], розкриває сучасний процес структуризації інституту публічної служби. З метою комплексності дослідження розглянемо нормативно-правові акти, які регулюють організацію інституту публічної служби в різних країнах світу та порівняємо їх із законодавчою базою України. Країни для аналізу відбирались за такими ознаками: форма правління, адміністративно-територіальний поділ, підходи до реалізації державного управління, історичні періоди існування даної держави. В результаті виявлено, що основними нормативно-правовими актами, які регулюють організацію інституту публічної служби у Франції, що є унітарною республікою, - Конституція (1958 р.), Закон про права та обов'язки чиновників від 13.07.1983 р., Закон про центральну публічну службу від 11.01.1984 р., Закон про місцеву публічну службу від 26.01.1984 р., Закон про державну медичну службу від 06.01.1986 р., Адміністративний кодекс; у Великій Британії, що є парламентською монархією - Закон про міністрів Корони (1975 р.), Закон про регулювання повноважень в системі державної служби (1992 р.), Закон про службові відносини (1999 р.), Акти про місцеве самоврядування (1972 р., 1985 р., 1994 р.); у Італії, що є федеративною республікою - Декрет Президента республіки №3 (1957 р), Закон №312 (1980 р), Закон №93 (1983 р), Законодавчі Декрети (1993 р., 1997 р., 1998 р., 2001 р.); у Німеччині, що є федеративною республікою - Закон про федеральних чиновників від 27.02.1985 р., Рамочний закон про права чиновників від 27.02.1985 р., Закон про реформу права публічної служби від 24.02.1997 р., земельні законодавчі акти; у Польщі, що є унітарною республікою - Конституція (1997 р.), Закон про державну службу від 18.12.1998 р., Закон про місцеве самоврядування (1990 р.), Закон про місцеве самоврядування Варшави (1994 р.); у Болгарії, що є унітарною республікою - Конституція (1991 р.), Закон про державну службу (1999 р.), Закон про місцеве самоврядування та місцеву адміністрацію (1991 р.); у Литві, що є унітарною республікою - Конституція (1992 р.), Закон про державну службу (2001 р.), Закон про місцеве самоврядування (1994 р.), Закон про управління округом (1994 р.) тощо. В Україні законодавчу базу, що визначає організацію та діяльність становлять Конституція (1996 р.), Закон про державну службу (1993 р.), Закон про місцеве самоврядування (2001 р.), Закон про державні адміністрації (2001 р.) Закон про службу в органах місцевого самоврядування (2003 р.) [218, с.276]. (Табл. 2.1)
Таблиця 2.1
Нормативно-правові акти, які регулюють організацію публічної служби
КраїнаФорма правлінняНормативно-правові акти, які регулюють організацію публічної служби в країніФранція
унітарна
республікаКонституція (1958), Закон про права та обов'язки чиновників від (1983), Закон про центральну публічну службу (1984), Закон про місцеву публічну службу (1984), Закон про державну медичну службу (1986), Адміністративний кодекс Велика
Британія
парламентська монархіяЗакон про міністрів Корони (1975), Закон про регулювання повноважень в системі державної служби (1992), Закон про службові відносини (1999), Акти про місцеве самоврядування (1972, 1985, 1994) тощо.Італія федеративна
республікаДекрет Президента республіки №3 (1957), Закон №312 (1980), Закон №93 (1983), Законодавчі декрети №29 (1993), № 396 (1997), №80 (1998), №165 (2001) тощо.Німеччинафедеративна
республікаЗакон про федеральних чиновників (1985), Рамочний закон про права чиновників (1985), Закон про реформу права публічної служби (1997), земельні законодавчі акти тощо.Польща
унітарна
республікаКонституція (1997), Закон про державну службу (1998), Закон про місцеве самоврядування (1990), Закон про місцеве самоврядування Варшави (1994) тощоБолгарія
унітарна
республікаКонституція (1991), Закон про державну службу (1999), Закон про місцеве самоврядування та місцеву адміністрацію (1991) тощо.Литва унітарна
республікаКонституція (1992), Закон про державну службу(2001), Закон про місцеве самоврядування (1994), Закон про управління округом (1994) Україна
унітарна
республікаКонституція (1996), Закон про державну службу(1993), Закон про місцеве самоврядування (2001), Закон про державні адміністрації (2001) Закон про службу в органах місцевого самоврядування (2003) Аналіз та перелік наведених