РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ
Плацентарний матеріал після пологів та біопсії матково-плацентарної ділянки під
час пологів отримували від жінок віком 18-29 років. Всі сформовані групи були
однотипними за віковим цензом, соціальним статусом жінок, родом занять, місцем
проживання по відношенню до промислових підприємств із шкідливими викидами.
Згідно до комплексу клінічних даних виставлявся або відхилявся діагноз «Синдром
хронічної плацентарної недостатності» (ХПН). Цей діагноз уточнювався при
патоморфологічному дослідженні посліду. Для оцінки тяжкості синдрому ХПН
використовували градацію на компенсовану (без дефіциту маси новонародженого),
субкомпенсовану (з дефіцитом маси новонародженого до 10%) та декомпенсовану
форму (з дефіцитом маси новонародженого 10% і більше ) синдрому.
Для обґрунтування актуальності даних досліджень вивчено частоту
екстрахоріальних плацент на матеріалі спостережень Чернівецького обласного
патологоанатомічного бюро за 4 роки – 2003-2006 рр. Нами встановлено, що на
північній Буковині частота placenta circummarginata у середньому становить
6,81±0,3%, а placenta circumvallata – 1,42±0,1%.
Морфологічними методами досліджено 110 плацент, з яких 75 віднесено до
екстрахоріального типу. Розподіл спостережень по конкретних групах дослідження
подано у таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Розподіл спостережень по групах дослідження
ФІЗІОЛОГІЧНА ВАГІТНІСТЬ
(згідно клінічних даних)
ХРОНІЧНА
ПЛАЦЕНТАРНА НЕДОСТАТНІСТЬ
Плацента звичайної форми
Placenta circummarginata
Placenta circumvallata
Плацента звичайної форми
Placenta circummarginata
Placenta circumvallata
n=18
n=19
n=16
n=17
n=20
n=20
Вивчення органного рівня організації посліду передбачало визначення основних
органометричних параметрів плаценти, пуповини та вільних плодових оболонок,
оцінку варіанту прикріплення пуповини до плаценти, типу розгалуження судин
хоріальної пластинки та оцінки їх діаметру, описової характеристики
материнської поверхні народженої плаценти з оцінкою особливостей будови
котиледонів, враховували також клінічні дані з історій пологів про кількість
навколоплідних вод.
Площу найбільшого перетину плаценти вимірювали в см2 за допомогою прозорої
сітки з рівновіддаленими крапками. Об'єм органу визначали у см3 за кількістю
витісненої рідини з мірного циліндру. Вимірювали масу плаценти. Периметр
найбільшого перетину заміряли у см за допомогою курвіметра. Для оцінки товщини
плаценти користувались спеціальним консольним пристроєм, що дозволяє вимірювати
з точністю до 0,01 см. Параметри товщини знімали у 14 позиціях (з рівномірним
представництвом центральних, парацентральних та периферійних відділів органу).
Вираховували середню арифметичну товщини плаценти. Визначали також коефіцієнт
варіації товщини (в %) в межах кожного органу.
Для оцінки форми найбільшого перетину плаценти обраховували коефіцієнт "фактор
форми" плоскої фігури, який визначали за формулою , де S – площа найбільшого
перетину плаценти, а Р – периметр плаценти, а також показник "ексцентриситет
еліпса". Для оцінки форми плаценти як 3-х мірної структури застосували
коефіцієнт "площинно-товщинний індекс" (ПТІ), який обраховували відповідно до
формули: , де S – площа найбільшого перетину плаценти, а - середня арифметична
товщини. При дослідженні пуповини вимірювали її довжину та середній діаметр,
оцінювали видимі неозброєним оком пошкодження. У вільних плодових оболонках
вимірювали середню товщину, оцінювали їх колір, прозорість, блискучість, видимі
неозброєним оком пошкодження. При оцінці макроскопічних параметрів посліду
враховували динамічне ультразвукове обстеження жінки протягом вагітності та
доплерометрію (конкретні показники вказані у розділі 4).
Для деяких макроскопічних досліджень використовувалася лупа з триразовим
збільшенням. На паралельних пластинчастих розрізах тканини плаценти
стереометричним методом визначали питомий об’єм явно неробочих зон (інфарктів,
кіст, великих кальцифікатів та відкладань фібриноїду).
Підготовку матеріалу до мікроскопічних досліджень здійснювали диференційовано –
залежно від вимог конкретної методики. Частину матеріалу фіксували 48 годин у
10%-му розчині нейтрального забуференого формаліну, після чого проводили
зневоднювання у висхідній батареї спиртів та парафінову заливку при температурі
640С [50]. На санному мікротомі робили серійні гістологічні зрізи товщиною 5
мкм.
Після депарафінізації зрізів виконували забарвлення гематоксиліном-еозином (з
оглядовою метою), хромотропом-водним блакитним за методикою Н.З. Слінченко (для
ідентифікації фібрину та волокнистого компонента строми), хромотропом-світловим
зеленим (для диференціювання колагенових волокон, фібрину та відкладань солей
кальцію при інфрачервоній мікроскопії), пікрофуксином за Van Gieson (для
забарвлення колагенових зрілих волокон) з дофарбовуванням клітинних ядер
гематоксиліном Вейгерта, бромфеноловим синім за Бонхегом (для постановки
реакції на загальний білок), ШЙК-реакцію (для візуалізації у
синцитіотрофобласті глікогену) з контролем амілазою.
Іншу частину матеріалу для збереження цілісності певних антигенів та реактивних
груп фіксували протягом 22 годин у 10%-му розчині нейтрального забуференого
формаліну, після чого проводили прискорене зневоднювання у висхідній батареї
спиртів та парафінову заливку при температурі 560С.
На таких зрізах ставили низку імуногістохімічних реакцій з моноклональними
антитілами виробників DakoCytomation (Denmark-USA) та R&D Systems Incorporation
(USA): на проапоптичний протеїн Bax; протиапоптичний протеїн Bcl-2,
проліферативний клітинний нуклеарний антиген (PCNA); плацентарний лактоген;
виконували імуногі
- Київ+380960830922