Суб'єкти сімейних правовідносин

РОЗДІЛ 2
СУБ'ЄКТИ ЯК ЕЛЕМЕНТ СІМЕЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН
2.1. Виникнення і розвиток наукової категорії «суб'єкти сімейних правовідносин»
у юридичній науці та сімейному законодавстві
Для того, щоб у повному обсязі дослідити «суб'єктів сімейних правовідносин»,
нам аж ніяк не обминути історико-правового аспекту цієї проблеми, який
дозволить простежити виникнення та еволюцію такої фундаментальної категорії
науки сімейного права. Це дасть змогу на основі застосування історико-правового
методу дослідження не лише прослідкувати розвиток юридичної науки у цьому
напрямку, але й сприятиме формуванню дефініції суб'єктів сімейних
правовідносин, окресленню їх кола та з'ясуванню сутності і правової природи
цієї юридичної категорії. Адже впродовж тисячоліть погляди на вказану проблему
змінювались, формувались певні напрямки та школи, удосконалювалось
законодавство.
Спробуємо розкрити становлення та розвиток інституту суб'єктів сімейних
правовідносин у різних історичних періодах, беручи за основу поділ історії на
первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, буржуазний та капіталістичний
лад.
При первіснообщинному ладі, який є найнижчою стадією розвитку людського
суспільства, безсумнівно, поняття суб'єкта права не було взагалі, як і
загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених і санкціонованих
державою [93, с. 5]. Суспільні відносини регулювались нормами звичаїв. Сімейні
відносини між людьми будувались на невпорядкованих статевих відносинах, що
ґрунтувались на принципі – кожна жінка однаково належала кожному чоловікові і
навпаки [295, с. 15-16]. Статеві зв'язки будувались без урахування наявності
кровної спорідненості як між братами і сестрами, так і батьками й дітьми, тобто
як по вертикалі, так і по горизонталі. Звідси можна зробити висновок, що ні
інституту шлюбу, ні інституту сім'ї не існувало, а відповідно й суб'єктів
сімейних правовідносин теж, оскільки не було права. Основу відносин між людьми
становило плем'я як єдиний і нероздільний осередок суспільства [135, с. 4].
Поступово на зміну таким відносинам приходять первинні форми сім'ї та шлюбу:
кровноспоріднена сім'я і сім'я «пуналуа» (екзогамна), які обмежують статеві
стосунки спочатку між представниками різних поколінь, а згодом між братами і
сестрами. Наслідком цього стала поява таких категорій осіб як чоловік, дружина,
мати, діти, тобто прообразів сучасних суб'єктів сімейних правовідносин. Крім
цього, у сім'ї «пуналуа» починає формуватися інститут походження дитини: у
такій формі сім'ї все ще невідомо, хто є батьком дитини, але відомо, хто її
мати [227, с. 6]. Звідси - з'являються зародки шлюбного і батьківського
правовідношення, а відповідно і їх суб'єкти. Проте, з огляду на факт
відсутності права, повноцінними суб'єктами правовідносин вказаних осіб ми
назвати не можемо.
На зміну цим формам приходить парна сім'я, яка характеризується звуженням
шлюбного кола, з якого вилучаються не лише рідні брати й сестри, але й
двоюрідні та троюрідні. Відносини між чоловіком і жінкою будуються на спільному
проживанні та веденні спільного господарства [295]. Навіть незважаючи на факт
нестійкості цієї сім'ї, вона має важливе значення, оскільки дає можливість
відстежити зв'язок дитини і батька і, як наслідок, – наявність відносин між
дідом, бабою та онуками.
Виникнення моногамної (одношлюбної) сім'ї посилило роль батька в сім'ї, що
зробило її більш міцною. Поряд із союзом осіб вона стала стійкою господарюючою
одиницею [148, с. 9], характеризувалась міцними подружніми відносинами і
ускладненою процедурою розірвання шлюбу. Наслідком цього стала конкретизація
суб'єктів сімейних правовідносин: чоловік, дружина, діти, батьки, близькі
родичі тощо.
Зрештою, поява держави та права надали сімейним відносинам правового змісту, а
їх учасникам - і відвідного статусу суб'єкта права.
Рабовласницьке суспільство характерне пануванням в сімейних відносинах чоловіка
над жінкою і дітьми. Також його особливістю стала можливість набуття права
власності на людину (суб'єкта права). І коли в праві Стародавнього Вавилону та
частково в давньогрецькому за рабами визнавались окремі права у шлюбно-сімейних
відносинах, то в Римі раб розглядався як річ, об'єкт права, яким безконтрольно
вправі був розпоряджатися його власник [100, с. 101]. Вдало охарактеризував
рабовласницьке суспільство, що сформувалось у Стародавньому Римі, відомий
цивіліст О.С. Йоффе: «Якщо рабовласники виходили з того, що раби становлять їх
власність, то закон закріплював цей погляд і розглядав рабів як річ, що
повністю перебуває у володінні рабовласника, а юристи та філософи намагались
обґрунтувати істинність на безгрішність цього положення» [96, с. 12-13].
Незважаючи на це, римське право стало основою сучасного приватного права, в
тому числі і сімейного. Саме перу римських правників належать перші спроби
розробки теорії правосуб'єктності. Переважна більшість інститутів римського
приватного права продовжує жити в законодавстві сучасних держав, в тому числі й
України, шляхом рецепції. Римське право належить до тих унікальних витворів
людського генія, котрі на кшталт семи чудес світу є найвищими досягненнями
цивілізації – віхами на шляху прогресу [168, с. 3].
Спеціального терміна «суб'єкт права» у римському праві не було [215, с. 3].
Використовувались такі поняття: людина (homo), особистість (caput). Найбільше
до наукової дефініції «суб'єкт права» наближено термін «persona», який означав
правовий стан особи [196, с. 69]. Це підтверджує і відомий російський вчений
Д.В. Дождєв, який зазначає: «… категорія «persona» у римському праві фіксує
наявність сторони в правовідношенні (і відп