РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА ОСНОВНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Для вирішення поставлених завдань були обрані методи, які підпорядковані
поетапному аналізу отриманих даних. Був використаний експериментальний метод
дослідження, завдяки якому був проведений аналіз впливів фармакотерапії на
біотрансформацію препаратів. Цей етап дозволяв поглибити уявлення про можливі
фармакокінетичні особливості дії препаратів та націлював на підтвердження цих
даних в клінічних умовах у хворих на ІХС в поєднанні з гіпертонічною хворобою.
Основний зміст дослідження було присвячено клінічному аналізу ефективності та
безпеки фармакотерапії в трьох групах пацієнтів: при лікуванні метопрололом,
метопрололом разом з тіотриазоліном та метопрололом з триметазидином на тлі
базисних препаратів для ІХС та ГХ. Для цього використовували поглиблений
анамнестичний протокол, сучасні підходи до використання
клініко-інструментальних методів дослідження та покрокову багатофакторну
регресію для визначення незалежних предикторів у пацієнтів на ІХС у поєднанні з
ГХ. Але перш за все потрібно було визначити, чи не заважає комплексній
фармакотерапії взаємодія між препаратами, що і було досліджено в
експериментальних умовах.
2.1. Експериментальні моделі та методи дослідження в експерименті
Знешкодження ароматичних амінів - сульфаніламідів, протитуберкульозних засобів
(ПАСК, ізоніазиду, тощо), в організмі людини відбувається в значній мірі через
кон’югацію з оцтовою кислотою. Тому тривалість дії багатьох лікарських
препаратів (пеніцилінів, гідралазину, пропранололу, діазепаму, тощо) залежить
від здатності організму їх ацетилювати – чим швидше вони зв’язуються з оцтовою
кислотою, тим короткочаснішим є лікувальний ефект. Завдяки бімодальному
розподілу активності ферменту N-ацетилтрансферази, що забезпечує цю реакцію, в
популяції існують швидкі і повільні ацетилятори. Розглянемо зв’язування
ксенобіотиків з оцтовою кислотою на прикладі сульфаніламіду (стрептоциду):
При лікуванні ІХС та ГХ можлива ситуація, коли виникає потреба у використанні
цих лікарських засобів (при епізодах запалення, симптоматичних ускладненнях).
Прогнозування їх взаємодії з тіотриазоліном неможливе, також як тіотриазоліну з
метопрололом. Визначення наслідків їх взаємодії було метою експериментів на
щурах, через їх можливі впливи на реакції ацетилювання або систему цитохрому
Р-450.
Головний ефект сульфаніламідів (sulphonamides (sulfaphenazole),
sulphinpyrazone) стосовно системи цитохрому Р450 є інгібування ізоформи CYP2C9,
а також, в меншій мірі - CYP2C19 та CYP2C8 (остання у людини є менш
експресованою і клінічно значущим) [220, 225]. Ту ж саму дію чинять
fluconazole, ketoconazole, amiodarone, ritonavir, metronidazole та, в меншій
мірі – cimetidine. Субстратами даної ізоформи є S-warfarin, phenytoin,
diclofenac, tolbutamide, fluoxetine, torsemide, verapamil, dextromethorphan,
losartan, а індукторами – етанол, rifampicin та carbamazepine [213].
Даних стосовно системи Р450 та інших ферментів метаболізму ксенобіотиків
(лікарських препаратів) щодо тіотріазоліну в доступній літературі не знайдено.
Відомо, що метаболізм амідопірину включає залежне від цитохрому Р450 –
переважно CYP2С, 3А та 2В деметилювання з наступною кон’югацією утвореного
4-аміноантипірину з оцтовою кислотою [114, 225]. Остання реакція каталізується
N-ацетилтрансферазою [220].
Є дані, що в метаболізмі амідопірину приймає участь також ізоформа CYP2D6 (хоч
і частково), яка забезпечує біотрансформацію метопрололу. З підродин CYP2В та
CYP3А амідопірин переважно метаболізують ізоформи CYP2В6 та CYP3А4. З підродини
CYP2С активність щодо амідопірину проявляють CYP2С11, CYP2С19 (а також CYP2С18
і CYP2С8 – менш клінічно значущим) [213].
Отож, щодо взаємного пересічного впливу амідопірину і сульфодимезину, найбільш
важливою може бути ізоформа CYP2С19 (не виключено, що і CYP2С8).
Але і досі невідомо, яка з усіх зазначених ізоформ є провідною в
біотрансформації тіотриазоліну (ТТЗ), що було б цікаво з’ясувати для остаточних
висновків і прогнозування можливої взаємодіїї ТТЗ з іншими препаратами.
Вплив тіотриазоліну, метопрололу та їх комбінації на біотрансформацію
ксенобіотиків вивчали на 40 білих щурах (20 самиць та 20 самців), породи
Вістар, вагою 150 - 175 г. Під час експерименту тварини знаходились на
стандартному раціоні віварію ВНМУ. Для виконання поставленого завдання
застосовували тест-препарат амідопірин.
Методика визначення амідопірину за методом Пентюка А. А. [85].
Кількість зібраної за 12 годин сечі вимірювали, потім її фільтрували через
паперовий фільтр або центрифугували на протязі 10 хвилин при 3000 об/хв та
відбирали надосад. В фільтраті чи надосаді визначали концентрацію вільного та
загального 4-аміноантипірину (4-ААП). Концентрацію ацетильованого 4-ААП
визначали за різницею загального та вільного 4-ААП.
Вільний 4-ААП
В мірну пробірку дозатором відбирали 0,2 мл сечі (нерозведеної) і послідовно
додавали 0,1 мл 2,5 % NH4OH + 0,4 мл 0,02 % фенолу + 0,02 мл 1 % K3FeCN6 –
перемішували після додавання кожного реактиву, центрифугували 10 хв при 3000
об/хв. Визначали оптичну щільність за допомогою фотоелектрокалориметра ТИ ФЕК-2
на довжині хвилі 540 нм, мікрокювета 1,0 - проти контролю на реактиви (вода
замість сечі).
2. Загальний 4-ААП
В мірну пробірку дозатором відбирали 0,4 мл сечі (нерозведеної) і додавали 0,08
мл концентрованої HCl, перемішували, експонували 10 хв, після чого пробірки
закорковували фольгою і поміщали у бурно-киплячу водяну баню на 15 хв (якщо
немає бурного кипіння – на 30 хв). Пробірки охолоджувались під проточною водою,
сечу нейтралізу
- Київ+380960830922