Ви є тут

Міжетнічний конфлікт як соціально-політичне явище: теоретичний аналіз

Автор: 
Ларченко Марина Леонідівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2008
Артикул:
0408U004423
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ЕТНОСОЦІОПОЛІТИЧНОЇ СИТУАЦІЇ НА ПОСТРАДЯНСЬКОМУ ПРОСТОРІ І,
ЗОКРЕМА,
В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ
2.1. Конфліктогенні чинники та особливості міжетнічних взаємин в Україні
На сьогоднішній день Україна є однією з небагатьох пострадянських країн, що не
зазнала руйнівного впливу гострих етнополітичних конфліктів. Її обов'язком і
надалі залишається утвердження міжнаціональної злагоди, запобігання виникненню
конфліктів на національному чи регіональному грунті. Але і в нашій державі
присутні конфліктогенні чинники, що тією чи іншою мірою несуть загрозу
суспільній стабільності. На території України проживають представники 136
національностей та народностей. (Дані наведені в таблиці 2.1) [211, С.11] [67
Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису
населення 2001 року // Урядовий кур’єр. – 2002. – 28 грудня. – с.11-13.].
Таблиця 2.1
Національний склад населення України за даними Всеукраїнського перепису
населення 2001 р.
Національність
Кількість (тис. осіб)
Українці
37541,7
Росіяни
8334,1
Білоруси
275,8
Продовження табл. 2.1
Молдавани
258,6
Кримські татари
248,2
Болгари
204,6
Угорці
156,6
Румуни
151,0
Поляки
144,1
Євреї
103,6
Вірмени
99,9
Греки
91,5
Татари
73,3
Цигани
47,6
Азербайджанці
45,2
Грузини
34,2
Німці
33,3
Гагаузи
31,9
Інші національності
177,1
Дуже повчальний етнополітичний урок, що мав би бути засвоєний кожною
багатонародною країною, подали австо-угорські політики Ф. Деак і Й. Йотвьош, що
є авторами першого у світі етнополітичного "Закону про рівноправ’я
національностей" 1868 р. (чинного до 1918 р. відновленого до юрисдикції в
Австрії 1946 р., а в Угорщині – 1949 р.) та популярного зараз
політико-етнологічного сленгу "єдинокраїнова політична нація". Усім зрівняним у
правах національностям (Австро-Угорщини) відтоді не було "жодного сенсу
конфліктувати", оскільки, "згідно з основним принципом конституції… усі вони є
громадянами вітчизни, до якої б національності не належали", - усі вони відтоді
"у політичному сенсі складають одну єдину і неподільну політичну націю" [ 106,
с.115-249] [68 История Румынии [Т.1-2]. – Т.1. 1848-1917./ [Авт. В.Н.
Вноградов, Т.М. Исламов, М.М. Залышкин и др.] – М., „Наука”, 1971. –
с.246-249.].
Ця сентенція потрапила і до інтерпретаційного лексикону першого Президента
України Л.М. Кравчука. Так, виступаючи в ізраїльському парламенті у січні 1993
р., прозоро натякаючи на центральноєвропейський генезис і статус України, він
оголосив усі етноменшинські народи країни складовими "єдиної політичної нації –
українського народу" [39, С.2] [69 Виступ Президента України Л.М.Кравчука на
засіданні Кнессету Держави Ізраїль // Еврейские вести. – 1993. - №2. – январь.
– С.2.]. Останній наголошувався "безконфліктним" та "внутрішньозлагодженим". І
це – при тому, що за спиною вже "визрівали" етноконфлікти
закарпатсько-русинський, керченсько-кримський тощо. Це, скоріше, данина
радянській звичці "не виносити бруду з дому".
В Україні можна виділити кілька груп конфліктогенних чинників. Насамперед, це
наявність відмінностей між її регіонами (Сходом, Півднем, Центром і Заходом),
які проявляються у національному складі населення, менталітеті,
соціально-економічних і політичних орієнтаціях. Стан етнополітичної напруги
може спостерігатися у таких регіонах України, як Крим, Донбас, Закарпаття,
Буковина, де є місця компактного розселення національних меншин. Росіяни
виступають досить помітною групою в Донецькій області – 43,6% усього населення,
у Луганській (44,8%), Харківській (33,2%), на Півдні України. А в Криму росіяни
становлять абсолютну більшість – 67% населення [157, С.14] [70 Майборода О.
Етнополітична ситуація в Україні: регіональний вимір / О.Майборода // Сприяння
поширенню толерантності у поліетнічному суспільстві / Майборода О., Чілачава
Р., Пилипенко Т. та ін.; Ред. Н. Лицюк – [К.: Фонд "Європа ХХІ"], 2002. –
с.13-33.].
Із загальної кількості молдаван їх більша частина зосереджена в Одеській (165
тис.) та Закарпатській (34 тис.) областях, 85% грецького населення – у
Донецькій області. Майже вся румунська меншина сконцентрована у Чернівецькій
(100 тис.) та Закарпатській областях; в останній же проживають практично всі
угорці України (156 тис.). В Одеській області живуть представники гагаузької
етнічної групи (27 тис.). Більше половини поляків мешкають у Житомирській (69
тис.), Хмельницькій (36 тис.) та Львівській (26 тис.) областях.
Центр України (Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Житомирська,
Кіровоградська області тощо) характеризуються стабільністю етнополітичної
ситуації, значною мірою через відсутність тут етнічно неоднорідного населення –
82,9% його становлять українці. 89,3% етнічних українців проживають і на
Західній Україні (Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Ужгородська
області), однак, на думку науковців, їх вплив на загальний процес національного
розвитку обмежений через недостатній економічний потенціал регіону. Через
згадану етнічну неоднорідність регіонів, там існує ряд проблемних ситуацій, що
потенційно є конфліктогенними чинниками.
Етнічний конфлікт є найвищою фазою процесу політизації етнічності, коли етнос
перетворюється з об'єкту політики на її суб'єкт. Це процес поступового переходу
етнічної спільності від руху за культурне відродження до постановки політичних
вимог, в тому числі у формі претензій на участь у розподілі політичної влади.
Здатність / не схильність конфліктувати з іншими народами-етносами та
народонаселеннями, як вже згадувалось, і проявляється в конкретних формах
політичної участі. Зрештою,