Розділ 2
Епоха й людина в повоєнній творчості
українських еміграційних письменників
Тема української людини в контексті епохи, зміни і кризи епохи в її
культурно-історичних вимірах; тоталітарні породження епохи; проблема буття
українця в екзистенціальних ситуаціях тривоги, страху, смерті, самотності,
відчаю, зневіри, проблематика “безґрунтянства” і водночас концепти “свободи
вибору”, інтелектуальної свободи, осягнення власної автентичності визначили
екзистенціальну парадигму творів І.Багряного, Д.Гуменної, Т.Осьмачки, Ю.Клена,
О.Зуєвського, різних за своїми стильовими ознаками, жанровою специфікою,
поетикою, ідейними та інтелектуально-філософськими пошуками, естетико-художньою
природою, проте об’єднаних єдиною ідейно-образною системою – світ людини, її
внутрішнє “я”, її екзистенція.
2.1. Боротьба за людину – ідейно-філософська основа прози І.Багряного,
Д.Гуменної, Т.Осьмачки
Проблематику української повоєнної прози охарактеризував у статті “Українська
еміґраційна література в Европі 1945-1949” Ю.Шерех, зазначивши, що “центральною
проблемою української прози була тема української людини. Цю тему висвітлювано
в трьох головних тематичних аспектах: в аспекті історичному, в аспекті
існування, діяння й змін цієї людини в умовах підсовєтського буття і, нарешті,
в аспекті її існування і зустрічі з чужим світом у подіях останнього часу –
війні та еміґрації [221, с. 251]” [52 Шерех Ю. Не для дітей.
Літературно-критичні статті і есеї / Юрій Шерех. – Нью-Йорк, 1964. – 415 с.].
Власне другий і третій тематичні аспекти, підкреслені Ю.Шерехом, стали основою
прозової творчості письменників періоду ДіПі. Найчисленніша кількість творів
українських прозаїків періоду ДіПі тематично присвячена, за визначенням
Ю.Шереха, “українському життю під совєтами”. Саме характером епохи – зміна
суспільно-історичних формацій, період революцій і війн – визначена тематика й
проблематика цих прозових творів, їхня “національно-екзистенційна” парадигма.
Підкреслюючи синтез національної та екзистенціальної парадигм в українській
літературі, Ю.Бондаренко зауважує: “Український літературний екзистенціалізм,
створений на національному ґрунті, увесь комплекс питань, пов’язаних з
існуванням індивідуума, розв’язує крізь призму двох парадигм – національної та
екзистенціальної, які, зливаючись, утворюють філософський ракурс під загальною
назвою “буття української людини в умовах колоніальної агресії [25, с. 64]” [53
Бондаренко Ю. Національна парадигма українського екзистенціалізму / Юрій
Бондаренко // Слово і Час. – 2003. – № 6. – С. 64–69.]. Розглядаючи творчість
цих українських письменників доцільно опертися на теорію
“національно-екзистенціальної інтерпретації” П.Іванишина [66], [67].
В контексті екзистенціальної проблематики “епоха й людина” постають прозові
твори І.Багряного, написані у воєнний і повоєнний періоди: роман “Тигролови”;
протягом 1948-1949 рр. письменник працює над романом “Людина біжить над
прірвою”, який був виданий вже після смерті І.Багряного в 1965 році, романом
“Сад Гетсиманський”, виданим 1950 року. Про екзистенційне у творчості
І.Багряного писали М.Шлемкевич [227], Т.Марцинюк [133], Ю.Мартиненко [131],
Ю.Бондаренко [25], М.Балаклицький [13], М.Сподарець [196], Н.Лисенко-Ковальова
[124], О.Ковальчук [83], М.Кодак [84], Ю.Лавріненко [115]. М.Шлемкевич,
аналізуючи світогляд письменника, зазначив, що першоосновою й метою духовних
пошуків митця є “...зберегти близину до людини, що її відновив екзистенціялізм,
але знайти дорогу до життя. Вийти з темряви безнадійности й розпуки [227, с.
43]” [54 Шлемкевич М. Проводжаючи Івана Багряного / Микола Шлемкевич //
Сучасність. – 1976. – № 1. – С. 38–43.]. Епоха раціоналізму, яка породила
тоталітарні системи, і людина в “межовій ситуації”, що сам на сам веде боротьбу
за збереження своєї автентичності, людської сутності, базованої на
екзистенціальному принципі “свободи вибору” й відповідальності за власний вибір
перед собою й іншими, а в загальнофілософському контексті – боротьбу проти
ментальної залежності від колоніальної свідомості, що яскраво проявляється в
екзистенційно-філософському концепті “інстинкт свободи” (В.Сварог), –
визначають екзистенціальний конфлікт в романах письменника. Саме “інстинкт
свободи” є для героїв романів І.Багряного – Григорія Многогрішного, Максима
Колота, Андрія Чумака – тією рушійною силою, яка здатна протистояти
тоталітарній системі з її ідеологією викорінення, знищення людини й усього
людського. Ще в передмові до віршованого роману “Скелька” І.Багряний, – як
зазначає Д.Нитченко, – висловив своє життєве кредо: “Я хочу бути тільки
людиною, яких так мало не світі, я хочу бути тільки нею... [144, с. 22]” [55
Нитченко Д. Іван Багряний / Дмитро Нитченко // Березіль. – Харків. – № 7–8. –
1993. – С. 22–44.].
Пригодницький роман І.Багряного “Тигролови” має, водночас, “ідеологічну
спрямованість” (І.Качуровський) і філософське підґрунтя, властиве творчості
письменника, виражає ідеї “трагічного стоїцизму” і “трагічного оптимізму” в їх
екзистенційно-психологічному аспекті. В ідеологічному плані І.Багряний створює
образ-символ хижака – тоталітарної системи, основним принципом життєдіяльності
якої є пожирання, знищення людей, культивування цілої схеми полювання на людину
як на звіра (уособлення цієї системи – “мисливець за в’язнями” майор НКВС
Медвин). Символом тоталітарної машини виступає експрес – дракон, що змітає все
на своєму шляху, прорізуючи простори тайги “у невідоме, вперед, у чорну
сибірську ніч, на край світу [12, с. 8]” [56 Багряний І.П. Тигролови : [роман]
; Огненне коло : [пові
- Київ+380960830922