РОЗДІЛ 2
ЛІБЕРАЛІЗМ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН
2.1 Лібералізм: генеза, основні виміри і соціальні функції
2.1.1. Генеалогія лібералізму
Слово "lіberalіs", яке найчастіше згадують у звязку із лібералізмом, означало: свободний, той, що стосується свободи, гідний вільної людини, гідний взагалі, милостивий, чемний, щедрий. "Lіberalіtas" слугувало для позначення способу думки та дій, що властиві громадянину, зокрема благородства, милосердя, доброти, щирості, привітності, щедрості тощо. Додамо, що епітетом Венери було "Lіbentіna" [138, с.589-590].
У більшості європейських "мов фактично зберігається аналогічне тлумачення слів "ліберал" та "ліберальний". Бути лібералом означає широко і відкрито мислити, бути неупередженим, здатним на самостійні вчинки тощо. Слово "ліберал" звичайно тлумачиться через посередництво таких синонімів, як "вольнодумство", "людяність", "терпимість", "прогресизм", "поміркованість", "поблагливість", "здатність мислити широко, відкрито"[595, р.209]. Таке семантичне коло значень закріпилося за словом "лібералізм" у переважній більшості словників і енциклопедій [812; 813;831; 832; 838; 878; 887; 894; 938; 947; 956; 974-977; 985; 988; 997; 1017].
Одним з докорінних проявів багатоманітної сутності лібералізму в усі часи було репрезентувати креативну життєву силу, лібералізм - це немовби сповнений життя і наснаги "соціальний Ерос", зосереджений на породженні різноманітних, незбагненних, неочікуваних і переважно непередбачених (почасти також необачних) інновацій.
Лібералізм - вітальний, бо він сповнений життям, надихає на життя і всебічний - наскільки це взагалі можливо - прояв життєвості, жаги життя, багатоманітної і незбагненної енергії, яка творить і повсякденно надихає ("інспірує") життя. Одна з найбільш глибоких характеристик лібералізму належить Л.Гобгаузу: "Серцевинну сутність лібералізму складає розуміння того, що прогрес не є проблемою якогось механізму, а перш за все визволенням живої духовної енергії. Добрий механізм є той, який забезпечує канали, якими ця енергія може розповсюджуватися безперешкодно, нестиснено на власній основі надмірної продуктивності, оживлення соціальної структури, розповсюдження та облагородження свідомого життя" [750, р.201].
Як ніяке інше слово, яким позначають ту чи іншу впливову ідейно-політичну течію, слово "лібералізм" містить у собі необхідну неодномірність і глибину, із допомогою яких можна відтворити своєрідність і складність "буття ліберального". На відміну, наприклад, від слова "консерватизм", яке скоріше вводить в оману, ніж допомагає опанувати сутність такого складного феномену, яким є консерватизм. Не будемо забувати, що, як казав Л.Колаковський, "слово не тільки є заміною предмета. Предмет сам познається через посередництво слова, він отримує значення в процесі сприйняття" [283, с.57].
Стало загальновизнаною дослідницькою установкою, що природа будь-якого предмету розкривається у вивченні історії його розвитку. Згідно із гегелівською традицією пізнання, ціле - це Werden, тобто весь процес становлення, а наслідок - тільки кінцева (удавано кінцева, зрозуміло) "крапка" цього процесу, тому пізнання сутності явища є закритим для того, хто хоче мати справу тільки із самими наслідками.
Традиційно розрізняють національні версії лібералізму, зокрема його англо-саксонську та континентально-європейську "редакції". Вважається, що англо-саксонська ліберальна традиція бере свій початок з глибин середньовіччя і виступає у відносно завершеному вигляді наприкінці ХVІІ - XVІІІ століть як політична доктрина англійських вігів, які запропонували таку модель політичних інститутів, яка б гарантувала права і свободи громадянам Великої Британії і забезпечила б створення уряду "за законом". Цей рух пізніше "перекинувся" також на європейський контінент, де панував абсолютизм, який істотно обмежив навіть ті свободи, якими користувалися піддані (перш за все мешканці міст) за часів середньовіччя. Англо-саксонський напрямок лібералізму ще називають "еволюційним", або класичним лібералізмом. Центральною його ідеєю була ідея свободи за законом, а серед головних засновників звичайно згадують видатних англійських економістів та філософів - Д.Локка, Д.Г'юма, А.Сміта, А.Шефтсбері, Б.Мандевіля, Д.Рикардо та ін.
Друга традиція виникла внаслідок інтерпретації ідей еволюційного лібералізму в тодішній континентальній Європі. При цьому трактовка ліберальних інститутів в раціоналістичному і конструктивістському дусі дуже відрізнялася від ідей еволюційного лібералізму, - європейський лібералізм передбачав свідому побудову (конструювання) суспільства згідно вимог розуму. Континентальний лібералізм розвивався з нової філософії раціоналізму Р.Декарта і досяг свого найбільшого значення і апогея в філософії таких діячів західноєвропейського Просвітництва, як Вольтер, Ж.-Ж Руссо, Б.Спиноза. На відміну від англійського лібералізму, континентальний не мав чітко окресленого вчення, а більшою мірою репрезентував загальну духовну традицію, потребу звільнитися від усіх упереджень і забобонів, ірраціональних переконань, позбавитися жорсткої опіки абсолютистської монархії і церкви .
По відношенню до влади монархів континентальні ліберали користувалися вимогами і принципами антилегітимізму, який заперечував теорію, яка стверджувала історичне право монархів Західної Європи бути носіями державного суверенітету і займати трони за правом народження. Заперечуючи абсолютну монархію, ліберали ставали на точку зору суверенітету не королів, а "нації" (у політичному, а не етнічному розумінні слова). Згідно з ідеалами ліберальної конституції, король панує, але не править - але не править і народ і його представники, - правління здійснюють міністри, які репрезентують еліту нації. Згідно з уявленнями лібералів, вибори до національного парламенту повинні були слугувати фільтром, який стоїть на заваді встановленню диктатури народної більшості. Таким чином, політичний лібералізм класичного періоду - це водночас і заперечення абсолютизму королів, і невизнання демокр
- Київ+380960830922