РОЗДІЛ 2
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
2.1. Регулювання динаміки та структурних зрушень у валовому внутрішньому продукті
Ефективне державне управління сталим розвитком неможливе без системного аналізу та багатоваріантного прогнозу динаміки валового внутрішнього продукту, оцінки прогресивності його структури із подальшим використанням отриманих результатів для вироблення відповідних державних регуляторів з метою забезпечення стійкого економічного зростання.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) є одним із найважливіших параметрів розвитку економіки, оскільки він відбиває підсумковий результат її функціонування. Усі регулюючі заходи держави мають бути спрямовані на забезпечення заданої величини та структури ВВП. Враховуючи важливість цього показника, рівень економічного розвитку країни визначають на підставі обсягів, динаміки та прогресивності структури валового внутрішнього продукту.
Аналіз динаміки валового внутрішнього продукту України повинен включати, з одного боку, розгляд її у порівнянні з динамікою цього показника для світової економіки в цілому, а також для окремих груп країн, і перш за все для країн з перехідною економікою, в тому числі країн СНД. З другого боку, аналіз динаміки ВВП здійснюється у взаємозв'язку з економічними параметрами, які найбільш суттєво впливають на його зміни, а також із такими ключовими з точки зору забезпечення сталого розвитку макроекономічними показниками, як рівень інфляції і безробіття.
Як вже відзначалось раніше, вважається, що стійке зростання світової економіки на сьогодні можливе при щорічних темпах приросту валового внутрішнього продукту 3% ?66?. При цьому циклічні спади і підйоми зберігаються, але регулюючі впливи спрямовуються на те, щоб забезпечити більш тривалий період підйому ? навіть, можливо, за рахунок зниження темпу зростання ? і більш короткий період спаду і депресії при максимально низьких темпах зменшення валового внутрішнього продукту.
Експерти ООН виділяють фазу зростання валового внутрішнього продукту світової економіки в 1982-1990 роках і фазу спаду в 1991-1995 роках. Як бачимо, період зростання тривав 9 років, а період спаду був у два рази менший ? 4-5 років. При цьому на відміну від 70-х років у 80-х і 90-х роках циклодинаміка в розвинутих країнах із ринковою економікою характеризувалась значною асинхронністю, тобто все в більшій кількості країн не співпадають окремі стадії економічного циклу.
Перспективи світового економічного зростання детально досліджені в роботі [33]. Після зниження темпів приросту валового внутрішнього продукту у світі з 2,9% у 1981-1990 роках до 1,9% в 1991-1995 роках у період 1996-2000 років очікувалось підвищення темпів його зростання до 2,7%. Внаслідок фінансової кризи темпи зростання світового ВВП знизились з 3,2% у 1997 році до 1,6% в 1998 році, а в 2002 році вони за прогнозами становитимуть 3,1%.
Як відомо, за обсягами та динамікою валового внутрішнього продукту всі країни світу поділяють на три групи: розвинуті країни з ринковою економікою, країни перехідної економіки і країни, що розвиваються.
Розвинуті країни світу з ринковою економікою характеризуються порівняно низькими темпами зростання валового внутрішнього продукту, так званим "затухаючим" економічним зростанням, що не можна пояснити тільки особливостями циклічного характеру економічного розвитку і несинхронністю фаз циклу в різних країнах. Входження світових центрів капіталізму в стадію економічного "затухання" є результатом складного поєднання кон'юнктурних (короткострокового порядку) факторів і факторів структурного порядку. Для цих країн спади були більш короткими і менш "крутими", а пожвавлення відбувалось нижчими темпами, ніж у попередньому десятилітті. Тобто для групи розвинутих країн із ринковою економікою характерним є сгладжування окремих фаз економічного циклу, коли немає різких спадів і підйомів. Слід зазначити, що при цьому має місце невисока інфляція ? на рівні 2% в рік ? при відносно високому рівні безробіття.
Для країн Східної Європи з перехідною економікою інтенсивний спад виробництва, який продовжувався 4-5 років, у 1994-1995 роках змінився зростанням. Так, Польща за 2-3 роки вийшла на той рівень, з якого почався спад. У цих країнах очікується прискорення темпів зростання ВВП, які вже в 2001 році перевищуватимуть середні світові, а в 2002 році можуть досягнути 4,4%. Вважається, що визначальну роль в економічному пожвавленні тут відіграли внутрішні фактори, але суттєво вплинули і зовнішні. Однак, незважаючи на зростання ВВП, для східноєвропейських країн багато проблем залишаються невирішеними, і в першу чергу - це високий рівень безробіття.
У країнах з перехідною економікою, що входили до складу колишнього Радянського Союзу, зростання валового внутрішнього продукту почалося з низького початкового рівня. Ця проблема є актуальною і для України.
Аналіз динаміки реального ВВП України за 1990-2000 роки свідчить, що в 1999 році закінчився кризовий період, який тривав майже 10 років, тобто в 2 рази довше, ніж для країн Східної Європи з перехідною економікою (рис. 2.1). За 1990-1999 роки обсяг валового внутрішнього продукту знизився на 59%. Найбільшого спаду зазнала економіка України в 1994 році, коли ВВП знизився на 22,9%. Зазначимо, що згідно з рекомендаціями ООН зменшення валового внутрішнього продукту на 30-40% означає деіндустріалізацію економіки країни [81].
Рис. 2.1. Динаміка реального валового внутрішнього продукту України
Особливість переходу України від економічного спаду до зростання полягає в тому, що воно розпочалося в 2000 році набагато вищими темпами, ніж очікувалось, при середньомісячній інфляції 2,4%, рівню безробіття - 4,3%. За 2000 рік темп приросту реального валового внутрішнього продукту становив 5,9%. За прогнозами Міжнародного валютного фонду очікуваний темп приросту реального ВВП у цьому році мав складати 0,5%, Гарвардського інституту міжнародного розвитку - 2,5%