РОЗДІЛ 2
ДОСВІД ЕКОЛОГО-МІСТОБУДІВНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ І ПРОЕКТУВАННЯ ПРИРІЧКОВИХ
ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ ТА ІНШИХ КРАЇН
Планування прирічкових територій має свою історію розвитку, що уходить вглиб
сторіч (п. 1.3). Проте особливий інтерес викликає проектна практика середини і
кінця 20 - го сторіччя, що збігається з періодом найбільш активного і
масштабного перетворення навколишнього середовища прирічкових територій. Саме в
цей період були окреслені контури майбутніх найбільших гідротехнічних систем,
які стали основою природно-технічних систем, активно здійснювалося містобудівне
проектування на різних територіальних рівнях. Стан еколого - містобудівних
теоретичних знань впливав на практику проектування (п. 1.2), визначаючи
тематичну та об’єктну пріоритетність. Якщо планувальна діяльність на рівні
міста, елементів міського планування на прирічкових територіях в сучасній
науковій літературі достатньо повно викладена, то рівень регіонального і
районного планування, що відображає масштабні зміни, які сталися саме у зв’язку
зі створенням природно-технічних систем - у значно меншому ступені.
Досвід планувальної діяльності стає необхідним у визначенні
науково-методологічних підходів спрямованих на подолання негативних наслідків
процесу урбанізації на прирічкових територіях.
2.1. Закордонний досвід освоєння прирічкових районів на регіональному рівні
При розгляді закордонного досвіду враховувались подібність природнокліматичних
і ландшафтних умов, розвиненість у використанні водних ресурсів (насамперед
поверхневих водотоків), рівень і масштаби містобудівних об’єктів на різних
територіальних рівнях.
До числа таких країн на північноамериканському континенті необхідно віднести
США і Канаду, а в Європі - Францію, Німеччину, Російську Федерацію, Польщу,
Чехію і ін.
У США урбанізація прирічкових територій послужила причиною ряду проблем. Одна з
таких проблем - перспектива погіршення умов життя в урбанізованих зонах
внаслідок нераціонального використання і зниження якості води. За прогнозами
виявилося, що наявних запасів води достатньо з погляду на майбутнє, хоча і за
умови подолання значних труднощів, а от прогнози на 21 ст. по можливій якості
води носять песимістичний характер [254].
Водночас, іншим напрямком діяльності по усуненню проблемних ситуацій є
комплексне перетворення річкових басейнів, що виступають у якості об’єктів
проектування регіонального рівня. Результати такого проектного досвіду є в
багатьох штатах (долина річки Теннессі, територія мегалополіса
Бостон-Вашінгтон, мегалополіс Великих Озер і ін.). Важливою є та обставина, що
орієнтація зусиль суспільства по управлінню водними ресурсами в цій країні
останнім часом істотно доповнена зусиллями на державному (регіональному) рівні,
спрямованими на розвиток урбанізованих зон при обов’язковому збереженні
природних ландшафтів басейнів річок [320].
Ще в 1965 р. відповідно до “Закону про планування використання водних ресурсів”
у США була створена Національна рада по водним ресурсам, що мала відношення не
тільки до раціонального, збалансованого використання води, але і до
раціонального використання всього річкового басейну [254]. Після ліквідації в
1943 р. Національного управління по плануванню використання природних ресурсів,
ця рада стала першим виконавчим органом, завданням якого стала координація
різноманітних інтересів держави і окремих штатів при водогосподарчому
плануванні. Ця рада була організована і почала діяти тільки тоді, коли
громадськість вже усвідомила необхідність створення механізму нового типу, який
зміг би критично оцінювати заходи, що координуються радою, і методи його
допомоги федеральним органам і владі штатів, із тим щоб зробити діяльність ради
в масштабі річкових басейнів більш ефективною.
Результати роботи ради досить суттєві в даний час, вони проявилися в значному
поліпшенні природного оточення в інтенсивно освоєних районах при зрослому
обсязі водопостачання. Одним із основних принципів дії ради став підхід,
заснований на концепції “інтегрального” розвитку річок, що одержала визнання ще
у 1908 році (доповідь Комісії з внутрішніх водяних шляхів). Вже в наш час ця
концепція одержала своє поширення на методологію використання всього річкового
басейну.
Одним із найбільш відомих прикладів комплексного (інтегрального) використання
річкових басейнів на регіональному рівні є приклад річки Теннессі (рис. 2.1-Б).
Тут були проведені проектні роботи і організоване “Управління з розвитку
водного, енергетичного і сільського господарства долини річки Теннессі”,
покликане сприяти реалізації намічених проектних заходів.
Каліфорнійська долина, річковий басейн Колорадо і Ріо-Гранде, головні західні
притоки Міссурі, а також річки Теннессі і Камберленд вже досягли максимального
ступеня освоєння ще з початку 70-х років. Досвід США в керуванні водними
ресурсами, вивчення впливу рослинності, лісу на поверхневий стік і інше знайшли
свій відбиток у програмі “Вода для Світу”, проголошеній президентом Л.
Джонсоном 3 вересня 1966 р. Ця програма була призначена для поширення у рамках
міжнародного співробітництва.
Корисними і необхідними стали дослідження з вивчення і розробки методів
суспільного використання землі (територій) і повітря в межах територій
метрополій, найбільших агломерацій, оскільки вода, як найбільш доступний для
вивчення природний елемент стала і об’єднуючим елементом у проведенні
комплексних досліджень. Вона стала першим об’єктом спроб американської
громадськості цілеспрямовано перетворювати природу у великих масштабах, а також
експериментів людини в її прагненні комплексно управляти взаємоза
- Київ+380960830922