Розділ 2
Еволюція форм і методів інтелектуальної
комунікації в контексті трансформації реальної
основи факту
2.1. Розвиток образних форм вираження
інформаційно-художньої свідомості
Одержана інформація відображується свідомістю у вигляді образів. Образ
філософський – результат й ідеальна форма відображення предметів і явищ
матеріального світу; образ художній – спосіб і форма освоєння дійсності в
мистецтві, що характеризується нерозривною єдністю чуттєвих і смислових
моментів.
Формування перших образів сягає часів виокремлення людини з тваринного світу і
становлення її свідомості й мислення. Як немовля, що роздивляється різні
частини свого тіла, так і пращур став інтенсивно накопичувати першу інформацію
про себе, про свою специфічну форму як зовнішню, так і внутрішню. Із цієї
інформації сформувався перший в історії інтелектуальної діяльності образ
людини, який став головною призмою, через яку відобразився світ. Усвідомлення
себе і собі подібних як об’єктів стало передумовою формування образів ближньої
природи (образу світу в цілому) і наділило людськими якостями позалюдську
сферу. Слідом за образом людини або паралельно з ним з’являється перший образ
світу, що являє суб’єктивну картину дійсності й окремих її фрагментів. Людина
подібно до себе ділить світ на два основоположні начала: чоловіче і жіноче.
Образ неба – «батька» і землі – «матері» стає основою язичницьких вірувань.
Образ світу знаходить своє відображення в міфах, що дають людині уявлення про
навколишнє як про цілісну інформаційну систему. Серед міфів домінують чотири
основні: про вічні води; про світове дерево; про людину – центр Всесвіту; про
світ, що стоїть на опорах. Це були перші суб’єктивізовані колективною
(синкретичною) свідомістю інформаційні модулі – своєрідні свідомісні
конструкції (сплав документального досвіду й образної уяви), що створювали
інформаційну базу про світ.
З часом художня модель світу змінюється. Еволюція інформаційної системи, що
являє певний образ світу, проходить повільно за таким ланцюгом перетворень:
1) нова інформація від зовнішнього світу, відмінна від попередньої,
підключається і вписується в існуючу систему знань про світ, займаючи в ній
особливе місце;
2) кількість накопиченої нової інформації застигає «критичною масою»;
3) стереотипне мислення змінюється, створюється якісно нова система понять і
уявлень про світ (новий образ світу).
Змінюється уявлення про світ, але всі образи від перших моделей до сьогоднішніх
залишаються в пам’яті як фонді образів, вибудовуючи архетипне інформаційне
поле, що, безперечно, впливає на свідомісні процеси, світогляд людини, її
поведінку, рішення, думки, дії. Отже, наша свідомість – перш за все пам’ять –
сукупність образів, багато з яких є закодованою інформацією, одержаною людиною
протягом віків.
Пам’ять як інформаційна база значно глибша за класифікацією інформації
(фактів), що в ній знаходиться. Поділ фактів на реальний (документальний) та
відображений (художній) дуже умовний, спрощений. Рівень суб’єктивізації (або
міфологізації) факту в кожну епоху змінюється. Те, що сприймалося як
документальна даність, стає суб’єктивізованим фактором свідомості і, навпаки,
суб’єктивізована інформація для іншої суспільної свідомості виявляється
документально точною (підтвердження якоїсь гіпотези).
Створення реальної інформаційної бази (пам’яті) як архетипної системи, що є по
суті спільним (загальносвідомісним) «описанням світу», до якого вводиться кожна
нова свідомість, підтверджує думку про реальний або умовно реальний зміст
фактажу, що одержує людина. «Світ, який [ми] звикли вважати реальним і
ґрунтовним, – насправді лише «описання світу», програма сприйняття, яку
закладали в [нашу] свідомість від народження» [135, c. 9]. Навчання людини
(дитини) архетипній інформаційній системі призводить до того, що вона врешті
починає сприймати світ відповідно зі сформованими її свідомості описами. Далі
свідомість дитини функціонує в контексті архетипної інформації (підсвідомої –
юнгівської, сталої за ознаками), яка є реальною, а по суті часто умовно
реальною, бо не всі знання про світ (факти, інформація, досвід психічний,
естетичний, історичний і т. п.) є документально окресленими (підтвердженими).
Виникає необхідність позначати інформацію, яка не має конкретно-часового
документального підтвердження, але несе архетипний досвід, як умовно реальну.
Умовно реальна інформація притаманна кожному індивідові, бо саме він
користується архетипним описом як фактологічною інтерпретацією і продовжує в
контексті свого покоління підтверджувати, «обживати» архетипний документальний
фонд пам’яті. Можна говорити про використання індивідом архетипного контексту.
Сам суб’єкт (індивід) стає архетипним свідомісним модулем свідомісної системи
суспільство, що теж є архетипно-інформаційною за суттю. Архетипні
новоутворення, які характерні для кожної епохи, – лише мала частка модуляцій
свідомості на рівні підсвідомому і реальному, основний же фонд, що визначає
психофізичні, історико-етичні, культурні особливості етносу, залишається.
Однаковість інтерпретації інформації зайвий раз підкреслює її сталість,
архетипність. Людська свідомість швидко звикає до «гарантованої однозначності»
того, що ми вважаємо реальним фактом або реальністю. «Гарантована
однозначність» – уявна цілісність картини світу, що складена з чуттєвих
інтерпретацій, зумовлена тим, що останні [інтерпретації] прямують нескінченним
злитим потоком і, за невеликими винятками, практично ніколи не підлягають
сумніву... Ми давно звикли до «гара
- Київ+380960830922