РОЗДІЛ 2
СТРУКТУРА, АГРОЛІСОМЕЛІОРАТИВНІ ПАРАМЕТРИ
І ТРАНСФОРМАЦІЯ ЛІСОАГРАРНИХ ЛАНДШАФТІВ
Специфічною особливістю сьогодення України є зростання негативного впливу
соціально-економічних факторів в формуванні екологічної ситуації в регіонах з
нарощуванням темпів виробництва. За таких умов особливого значення набуває
знання механізмів функціонування та динаміки лісоаграрних ландшафтів,
закономірностей їх змін в результаті антропогенної діяльності.
За останні десятиріччя, з початком інтенсивної сільськогосподарської
освоєнності агроландшафтів, погіршився загальний стан земель. Стали частіше
проявлятися посухи, пилові бурі, суховії, дефляція, ерозія. Це призвело до
збіднення ґрунтів, зменшення їх родючості, порушенню агрофізичних і
агрохімічних властивостей. У ряді випадків втрати і погіршення якості земельних
ресурсів зумовило нераціональним господарським використанням земель. Для
збереження земельних ресурсів і відновлення родючості ґрунтів необхідно
проводити комплекс ґрунтозахисних заходів, серед яких чільне місце відведено
агролісомеліорації. Саме тому лісомеліоративні заходи повинні бути чітко
ув’язані з територіальною організацією землекористування, основаною на
ландшафтній структурі. Аналіз останньої необхідний для узгодження особливостей
природних умов з антропогенним використанням територій.
Структура лісоаграрного ландшафту
Вчення про природно-територіальні комплекси (ландшафти) знаходиться у
компетенції ландшафтознавства, порівняно молодої науки, основи якої були
закладені В.В. Докучаєвим наприкінці ХІХ ст. Це вчення набуло великого
практичного значення для сільського господарства, лісівництва, меліорації,
рекреаційної справи, містобудування. Без знання структури ландшафтів не може
бути мови про раціональне використання, охорону і поліпшення природного
середовища людини [172].
Сучасні ідеї про ландшафтні системи висвітлені в працях ряду вчених-географів:
А.С. Исаченка [173], Ф.Н. Милькова [292, 293], В.А. Николаева [310, 311],
В.М. Чупахина [457], Г.И. Швебса [461, 462], П.Г. Шищенка [471, 472] та ін.
Вони вважають, що поняття про лісоаграрні системи повинні опиратися на аналіз і
оцінку структури та динаміки територіальних комплексів. Це підкреслюється
здатністю вивчення сучасних процесів, які відбуваються у результаті впливу
сільськогосподарського виробництва на довкілля. За кордоном для
сільськогосподарського використання класифікують і оцінюють весь комплекс
природних умов, про що вказано у ряду праць: E. Dreyhaupt [518]; W. Нaber
[520]; N. Koch, J. Kennedy [525] та ін.
Лісоаграрні ландшафти – природно-господарські територіальні системи
сільськогосподарського призначення, які являють собою складні утворення
географічної оболонки з цілісним поєднанням природних елементів (рельєфу,
ґрунтів, вод, лісової рослинності та ін.) і антропогенних умов їх використання
у сільськогосподарських цілях та забезпечення природоохоронної інфраструктури.
Лісоаграрний ландшафт як ресурсозберігаюча й ресурсовідновлювальна система є
об’єктом раціонального використання природи, трудових і матеріальних ресурсів.
У той же час він виступає як середовищеутворювальна система і як така, що
зберігає генофонд [173, 310]. Під час аналізу і моделювання лісоаграрних
ландшафтів слід враховувати, що вони представляють собою системи з керованим
“кругообігом” речовин і енергії. Лісоаграрні ландшафти відрізняються від
виробничо-територіальних комплексів своєрідністю формування водного режиму
(особливо стоку), водної ерозії, дефляції, ґрунтоутворення, а також біологічним
і геохімічним кругообігом речовин.
Для оцінки й оптимізації лісоаграрних ландшафтів необхідно керуватися певними
агролісомеліоративними параметрами, які випливають із суті структурних
елементів самого ландшафту. Повернемося до сучасного визначення терміну
“ландшафт” та його складових. Відповідно до ДСТУ 17.8.1.01-88 [95] під
ландшафтом розуміють територіальну систему, яка складається із взаємодіючих
природних або природних і антропогенних компонентів, а також комплексів нижчого
таксономічного рангу. Компонентами ландшафту виступають його складові частини,
які представлені фрагментами окремих сфер географічної оболонки. До природних
компонентів відносять повітря, поверхневі та підземні води, гірські породи,
ґрунти, рослинний та тваринний світ, до антропогенних – усі об'єкти виробничої
та невиробничої діяльності людини.
Тепер стає зрозумілим, що частково захисними лісовими насадженнями у ландшафті
можна регулювати і навіть змінювати в потрібному напрямі повітряний,
гідрологічний, температурний, радіаційний, едафічний режими з метою досягнення
його максимальної продуктивності та екологічної стабільності. Саме атрибутивною
частиною лісоаграрного ландшафту є система захисних лісових насаджень. Тому
першочергово зупинимося на структурі системи захисних лісових насаджень,
інтерпретації її окремих елементів дослідниками в історичному аспекті.
Як зазначає В.М. Ивонин [164], у захисному лісорозведенні поняття "система
посадок" пов'язане з роботами експедиції В.В. Докучаєва 1892 року. Пізніше
прижилися два терміни-синоніми: "система" і "мережа" лісових смуг (насаджень).
Першу назву застосовував Г.І. Матякін у 1936 р. [164, 275], другу - Д.Л. Арманд
у 1961 р. [10]. Далі були виділені змістові нюанси між цими термінами і
розроблена концепція оптимальних параметрів системи лісових смуг (Альбенський
А.В., Долгілевич М.Й., Захаров П.С., Матякін Г.І. та ін.) [4, 131, 152, 276].
Перша спроба надати розміщенню полезахисних лісових смуг, як одному із
найважливіших елементів системи захисни
- Київ+380960830922