РОЗДІЛ 2
ДЕМОГРАФІЧНІ ПРОЦЕСИ НА СЕЛІ ТА
ЇХ РЕГУЛЮВАННЯ
2.1. Оцінка демографічних процесів на селі та їх
державне регулювання
Головною передумовою забезпечення продовольчої безпеки, ефективному розвитку сільськогосподарського виробництва є повноцінне відтворення сільського населення. Чисельність, якісні характеристики, мотиваційні механізми його життєдіяльності повинні відповідати потребам високоякісного використання, збереження та відтворення природно-ресурсного потенціалу сільських територій. Демографічною, поселенською основою формування сільськогосподарського товаровиробника є наявні ресурси села.
Низький рівень соціально-економічного розвитку села супроводжується несприятливою демографічною ситуацією, яка набуває все більш загрозливого характеру через затяжну економічну кризу. Сільське середовище - це складна система різноманітних сфер (політичних, економічних, духовних і т.д.) діяльності, які мають безпосередній вплив на свідомість, поведінку, умови життя людей, характеризується низкою особливостей, які обумовлені менш розвинутим рівнем продуктивних сил, ніж у містах, специфікою культурно-побутового і сімейного життя, нижчим рівнем розвитку соціальної інфраструктури, наявністю особистих підсобних господарств. На умови життя сільського населення впливають вікові традиції, територіальне розміщення сільських поселень та близькість до природи.
Специфіка умов життя проявляється у різних сферах діяльності людей (виробничій, побутовій). Сам характер сільського середовища прослідковується в системі розселення, яка формується в процесі історичного розвитку під впливом соціально-економічних та природно-географічних чинників. У розміщенні населених пунктів важливу роль відіграє територіальна організація виробництва, адже населення перебуває в залежності від нього. Таким чином, розміщення виробництва - це основа розвитку та удосконалення поселенської мережі.
За час свого розвитку сільська поселенська мережа пройшла ряд етапів, які характеризують певний рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. У період колективізації припинився розвиток малих сіл (з людністю до 200 чоловік). У післявоєнні роки сільська поселенська мережа набула нових особливостей. Почала розвиватися колгоспно-радгоспна система, що сприяло концентрації населення у поселеннях - центральних садибах колгоспів чи радгоспів. Одні хутори перейменовувались у села, а інші ліквідовувались. Всі сільські населені пункти поділялись на дві групи: "перспективні" і "неперспективні". Під поняттям "неперспективні" села приховувались долі тисяч сільських населених пунктів. Часто траплялось так, що один колгосп чи радгосп вів свою господарську діяльність на території, наприклад, 4-5 сіл, причому центральною садибою господарства вважалось одне село, в якому велось будівництво об'єктів соціальної інфраструктури. Соціальний розвиток інших сіл поступово згортався, що призводило до часткового їх вимирання.
У другій половині сімдесятих років великого поширення набуло приписування сільських населених пунктів до міст і включення їх у міську мережу. Так, наприклад, до міста Борислава, що на Львівщині, приписані села Мражниця, Губичі, Тустановичі.
Адміністративні перетворення у сільській місцевості здійснювались паралельно зі змінами адміністративно-господарської системи управління. Так, за період з 1959 року до 2001 року в Україні кількість областей зменшилась на дві одиниці, кількість сільських районів скоротилась з 736 у 1959 р. до 490 у 2001 р., тобто за 37 років перестало існувати 246 районних центрів, кількість сільських рад за досліджуваний період зменшилась із 11118 до 10222, або на 18,2 відсотка.
Найбільші структурні зміни в адміністративно-територіальному поділі відбулися в період від 1959 до 1970 року. Ці зміни безпосередньо торкнулись і Карпатського регіону. Наприклад, кількість адміністративних районів зменшилась із 58 до 56. Це є результатом того, що в країні проводилось удосконалення системи управління та скорочення управлінських витрат, в основі чого лежало укрупнення сільськогосподарських підприємств (колгоспів та радгоспів). Цей процес не міг не позначитись і на сільських населених пунктах, адже тоді "високомеханізованому" сільськогосподарському виробництву повинні були відповідати "висококонцентровані" форми сільського розселення. Як наслідок, розвитку набули села - центральні садиби господарств, а малі села, середні та віддалені помітно почали "старіти".
Дані таблиці 2.1 свідчать про те, що за період з 1968 до 2002 року відбулось нічим необгрунтоване скорочення 333 сільських поселень. За 33 роки кількість сільських населених пунктів зменшилась в областях: Закарпатській - на 67 сіл, Івано-Франківській - на 30 сіл, Львівській - на 226 села, Чернівецькій - на 12 сіл.
Таблиця 2.1
Динаміка кількості сільських населених пунктів, одиниць, 2002 р.
Р е г і о нР і кВідхилення (?)Питома вага сіл до загальн. к-сті сіл в Україні, % у 2002р.19681989199319951997199920022002 р. до
1989 р.2002 р. до
1968 рВсього в регіоні3929353535843602359635963594+59-33512,5в т.ч.
Закарпатська обл.646566572596579579579+13-672,0Івано-Франківська обл.795719759709765765765+46-302,7Львівська обл.2078186318551899185418541852 -11-2266,5Чернівецька обл.410387398398398398398+11-121,4
Із проведеного аналізу випливає, що у Закарпатській області щорічно зникали 2 села, у Івано-Франківській - 1 село, у Львівській - 8 сіл, а у Чернівецькій - одне село за два роки. Скорочення сільських населених пунктів відбулось як внаслідок приєднання їх до міських поселень, так і за рахунок переведення в селища міського типу, адже основою для цього стала сама структура зайнятості сільських жителів. Це суперечить розвитку багатоукладності економіки у сільській місцевості, розвитку села в широкому розумінні цього слова. Отже, переведення сільських населених пунктів у розряд міських поселень або селищ міського типу було однією із основн
- Київ+380960830922