РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ
2.1. Державне регулювання територіального розвитку
Існують деякі особливості і принципи проведення державної політики територіального розвитку. Такі принципи та умови дійсного державного регулювання необхідні і важливі з точки зору, що якщо їх дотримуватись, система державного регулювання має бути ефективною.
Одним із принципів є невід'ємність функції територіального регулювання в системі державного управління. Таке було за всіх часів і у всіх державах світу. Якщо держава не додержується такого принципу, то це значить, що проблеми такої не існує, або держава не спроможна реалізувати цей принцип.
Другим принципом слід назвати наявність державного регулюючого механізму. Це означає, що держава здійснює регулювання територіального розвитку за допомогою спеціально розроблених механізмів і політики, а не адміністративними засобами. І значить, регіональний соціально-економічний розвиток не здійснюється стихійно. Серед сукупності механізмів регулювання слід відзначити економічний і правовий.
Необхідність формування механізму управління розвитком території виникає із властивостей системності, що широко використовується в управлінні. Справа в тому, що є регіони малі, більші, великі, вони мають елементи нестійкості, що слід регулювати. Наприклад, може бути внутрішній конфлікт у великій системі (регіоні), що пов'язаний з охороною навколишнього середовища, а малі системи (регіони), які більш крихкі, залежать від зовнішніх деструктивних впливів.
Наступний принцип - вирівнювання територіального розвитку. По суті - це одне із основних завдань державного регулювання територіального розвитку. Така політика вирівнювання може бути неоднаковою за масштабом і залежати від конкретних умов, задач, етапів розвитку країни. У нашій державі вона здійснюється скоріше селективно і відносно регіонів.
Точки зору економістів про необхідність, ступінь і методи вирівнювання різні: від суті територіально-економічного розвитку і, таким чином, надання важливості цьому питанню до відмовлення від територіального вирівнювання, тобто вирівнювання через ринкові механізми, що означає самовирівнювання.
Здається, що автори обох точок зору не є правими, і відповідь про необхідність і форми вирівнювання знаходиться десь усередині, а регіональна політика держави повинна не допускати і згладжувати різні територіальні диспропорції. Тому є необхідним баланс централізації і децентралізації, нерівності і пріоритетності, істотної різниці і неминучого нівелювання. І пов'язано це, в першу чергу, з сутністю і причинами виникнення територіальних диспропорцій.
Справа в тому, що диференціація - явище само по собі нормальне і притаманне будь якій країні. У кожній країні є багаті і бідні райони, штати, землі, графства тощо, оскільки існують природні, кліматичні, ресурсні різниці. Вони відіграють навіть позитивну роль, тому що сприяють міграції капіталу, трудових і матеріальних ресурсів, вносять динамізм в економічне і соціально виправдане розміщення місць застосування праці, у структуру розселення. Іншими словами, певний економічний, політичний і соціальний фон завжди буде присутнім у будь-якій країні.
З іншого боку, серед факторів територіальної різниці більшою мірою можуть бути фактори і причини, що не мають відношення до природно-кліматичних та історичних умов, і цілком є економічними факторами. За таких причин і виникає диференціація регіонів за рівнем економічної кризи, падіння рівня життя, виникають депресивні регіони з глибоким падінням виробництва.
Тоді виникає питання, де закінчується нормальний рівень територіальної диференціації і починається кризовий, аномальний рівень, який потребує заходів державної корекції економічного розвитку. І виникає наступний принцип - принцип критеріальності.
У методологічному і практичному плані - це одна із найскладніших задач. Як основний критерій прийняття рішення для підтримки регіону виступає групування регіонів за рівнем розвитку. В наш час не існує загально прийнятої і ефективної методики оцінки рівня розвитку регіонів, хоча підходи до вирішення цієї проблеми є і у науковців, і у практиків. Найчастіше в основу розрахунків покладено бальну оцінку, використовуються експертні оцінки.
Наступний принцип можна сформулювати як принцип терміновості. Він пов'язаний із тим, що результати вирівнювання регіонального розвитку виявляються не відзразу, а поступово, а іноді і через декілька років. Така особливість потребує ретельно вивіреної політики територіального розвитку, щоб уникнути негативних впливів на процеси. Одним із головних принципів державного регулювання є принципи мультиплікативності. Справа в тому, що будь-які локальні регулятивні заходи обов'язково впливають на сусідні регіони. Державне регулювання територіального розвитку здійснюється у масштабах системи політичних, соціальних, економічних, фінансово-кредитних, бюджетних, податкових, природно-ресурсних, національно-етнічних відносин усередині країни. Кожна дія, яка змінює структуру і пропорції цих відносин на користь однієї з територіальних одиниць, автоматично впливає на інші. У довгостроковому періоді таке можна врахувати, а у період підтримки всі вважають, що вона йде за рахунок них.
Такий фактор не завжди ураховується на практиці. Наприклад, політика формування вільних економічних зон на сході Китаю призвела до посилення територіальної диференціації північних, центральних, прибережних районів. Мимоволі спровоковані диспропорції призвели до нової необхідності прийняття додаткових заходів з вирівнювання.
Принцип системного підходу до розвитку регіонів визначає необхідність розвитку не тільки виробничих сил і потенціалу, але й комплексний, стійкий і збалансований розвиток усіх компонентів регіональної системи (соціального, демографічного, екологічного і багато інших). Безумовно, економічний розвиток відіграє найважливішу роль: розвиток і накопичення капіталу дозволяють через під