РОЗДІЛ 2
ТЕНДЕНЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ
ТА ЇЇ РЕГІОНІВ
2.1. Вплив макроекономічних процесів на соціальний розвиток території
Становлення соціальної держави - постійний та безперервний процес, який динамічно реагує на нові обставини. Навіть у розвинутих країнах, де ця ідея вже реалізується десятиліттями на потужному економічному підґрунті, цей процес ще далекий від створення оптимальних форм і потребує постійної корекції у відповідності із ситуацією, яка змінюється.
Вибір конкретної моделі побудови соціальної держави визначається історичними, соціокультурними і економічними умовами, а також типом державного суспільно-політичного устрою, його ідеологічними та духовними принципами. Але у будь-якому випадку така модель передбачає, з одного боку, сильне державне втручання у ринкову сферу, з іншого - розвиток тих інститутів громадянського суспільства, які здатні контролювати дії державних структур. Головна проблема України полягає не тільки в тому, що вона не може йти шляхом автоматичного копіювання досвіду інших країн, а й у тому, що в умовах політичної нестабільності і відсутності дієвого ринкового економічного механізму необхідно одночасно будувати і правову, і соціальну державу.
В економічно розвинених країнах дослідження рівня життя населення - традиційний напрям економічної теорії і практики. Глобальні соціально-економічні перетворення, що як ніколи гостро зачіпають всі сторони життєдіяльності українського суспільства, потребують точного й об'єктивного визначення життєвого рівня населення, його купівельної спроможності, співвідношення цін і доходів, їх розподілу, чисельності бідних, структури і межі бідності, впливу загальноекономічних умов на стереотипи споживчої поведінки та мотивації до праці, а також виявлення особливостей процесів відтворення населення та адаптаційної можливості жителів України до нової ситуації.
Досліджуючи соціальні процеси і умови життя населення можна зробити такі узагальнення:
1. У сучасних умовах зміни у рівні життя населення вимірюються через динаміку матеріальних можливостей населення у задоволенні своїх потреб. Для цього визначається сумарна часова зміна у фіксованих цінах, поточних доходах і грошових заощадженнях населення, вартості накопиченого домашнього майна, спожитих послуг охорони здоров'я, освіти і житлово-комунального господарства.
Отриманий таким чином показник рівня життя населення, як і будь-який вартісний, тим більше інтегральний індикатор, має недоліки. Тому для характеристики надзвичайно складних процесів та явищ соціальної сфери використовуються й інші індикатори, які відбивають окремі сторони життєдіяльності суспільства.
В Україні масштаби спаду економіки та зниження рівня життя в перехідний період набули величезних масштабів, які можна порівняти з часами "Великої депресії" 1930-1934 роках. Так, падіння ВВП тривало 10 років, що є найбільшим показником серед країн Східної Європи та СНД (дод. Б, В). У 2000 році величина валового продукту становила 41% рівня 1991 року. Більш низький індекс серед республік колишнього СРСР спостерігається лише в деяких країнах Середньої Азії, Кавказу та у Молдові, тобто в тих регіонах, де процесові розвитку серйозно перешкоджали збройні конфлікти.
У 2000-2002 роках намітилось зростання ВВП, однак у розрахунку на одну людину його величина значно відстає від європейських країн. За середнім рівнем ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності національної валюти до американського долара (дол. ПКС), який використовується в усіх порівняннях, серед 43 європейських та неєвропейських країн ОЕСР Україна у 1999 році з величиною 3963 дол. ПКС посіла останнє місце [108, с. 85]. Довідково: ця величина у 1,9 разів нижча середньосвітової (6980 дол. ПКС), вона становить 16 % від середнього рівня по країнах ЄС і 11 % - від рівня США. У найбільших за кількістю жителів країнах ЄС (ФРН, Великобританії, Франції, Італії) ВВП на душу населення коливається в межах 23-24 тис. дол., найбіднішою є Португалія - 17,1 тис. дол. (табл. 2.1.).
Таблиця 2.1
ВВП України, деяких країн Європи та США (за ПКС), 1999
Країни ВВП,
млрд дол.У розрахунку на 1 особудол.% до середнього по ЄСУкраїна185,0369316Члени ЄС, 8736,723180100у тому числі:
ФРН
2019,4
24601
106 Італія1379,923937103 Великобританія1385,523312101 Франція1387,72306899 Португалія170,51706474Кандидати до ЄС, 1341,9770933у тому числі:
Чехія
139,5
13663
59 Угорщина115,81150450 Словаччина60,51122148 Польща346,2900839 Туреччина392,7596626 Румунія122,7544123 США9206,933725145 Росія887,7606726 Джерело: [56]
Кожна країна намагається знайти оптимальний баланс між ринковою конкуренцією та державним регулюванням. Так, з 50-х до середини 90-х років ХХ століття частка державних витрат у ВВП практично всіх соціально орієнтованих країн подвоїлась, після чого відносно стабілізувалась, продовжуючи дещо змінюватись залежно від макроекономічної ситуації. Виявляється закономірність у тому, що саме країни з високим рівнем перерозподілу займають перші позиції за величиною індексу людського розвитку як інтегральним показником добробуту. Цікаво, що в деяких східно- та центральноєвропейських країнах, яким для виходу з економічної кризи вистачило 3-6 років, величина перерозподілу у період трансформаційного спаду не зменшувалась, а в окремих навіть збільшувалась. У 1990-1993 роках в Угорщині, наприклад, державні витрати досягли 62 % ВВП, в Польщі та Словаччині - вони наблизилися до 50 % [42]. В Україні ж, навпаки, реформування національної економіки супроводжується значною втратою державою своїх регулятивних функцій. Якщо у 1995 році державні витрати у ВВП становили 44,6 %, як наприклад у Німеччині, то у 2001 році вони зменшились до 27,5 %, за процентною величиною поступаючись навіть США з яскраво вираженою ліберальною моделлю економіки.
Був здійснений аналіз впливу поквартальних показників структури видат