Вы здесь

Організаційно-економічний механізм регулювання безпеки життєдіяльності

Автор: 
Миценко Іван Михайлович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2005
Артикул:
0505U000088
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ
БЕЗПЕКОЮ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В ОСНОВНИХ ЇЇ СФЕРАХ
2.1. Управління безпекою життєдіяльності у виробничій сфері та в невиробничих
умовах
В структурі системи безпеки життєдіяльності однією з визначальних її складових
є підсистема, яка визначає охорону та безпеку праці на виробництві. При
вирішенні питань управління цією підсистемою визначаються пріоритетні напрямки
удосконалення працеохоронної діяльності, розробки ефективних механізмів
регулювання, підвищення результативності контрольно-наглядової діяльності на
всіх рівнях.
Визначаючи загальні проблеми соціальної безпеки та соціального захисту,
О.Новікова стверджує, що сталий характер проблем соціальної незахищеності
населення України потребує нових підходів до їх розв’язання. Передумовою
ефективного подолання соціальних небезпек, до яких відноситься охорона та
безпека праці, є удосконалення вимірювання стану, визначення показників та
індикаторів, розробка методичних підстав розрахунку інтегрального показника
соціальної захищеності людини. Подолання протиріч в існуванні сучасної людини
потребує наукової діагностики соціальних небезпек, визначення причин, які
обумовлюють соціальну незахищеність особи [121]. Така постановка проблеми є
актуальною для формування безпеки життєдіяльності не тільки в напрямку охорони
та безпеки праці у виробничій та невиробничій сферах, а і в інших її
напрямках.
Безпека життєдіяльності кожної людини у виробничій сфері полягає у забезпеченні
охорони та безпеки праці і повинна бути пріоритетним напрямком державної
соціальної політики, однією з найважливіших функцій органів виконавчої влади та
місцевого самоврядування, громадських організацій та трудових колективів.
Поряд з цим, як зазначають О. Амоша, О. Новікова, В. Крот, через незадовільний
стан умов і охорони праці, права та гарантії працівників на збереження їх життя
і здоров’я, що закріпленні законодавством України, у багатьох випадках
порушуються [122, 6]. Достатньо значна кількість звернень і скарг працівників
пов’язана з недотриманням установлених правових норм по забезпеченню безпеки
їхньої праці та соціального захисту, внаслідок заподіяної шкоди здоров’ю на
виробництві. Сформована в Україні система економічних відносин ще негативно
впливає на стан охорони та безпеки праці, змушуючи роботодавців заощаджувати на
охороні праці, а робітників — ризикувати своїм життям і здоров’ям для
досягнення можливості в елементарному матеріальному забезпеченні умов
проживання сім’ї.
Слід зазначити, що в Україні, з часів незалежності, прийнята значна кількість
законодавчих та нормативних актів з питань, пов’язаних з охороною праці,
функціонують відповідні наглядові і контролюючі органи. Зокрема, слід відмітити
нову реакцію Закону України „Про охорону праці” [112, 3-11], Концепцію
управління охороною праці [98, 5-9], створення Держнаглядохоронпраці та його
теруправлінь, розробку і реалізацію програм поліпшення стану безпеки, гігієни
праці та виробничого середовища, розвиток виробництва засобів індивідуального
захисту працюючих, вивільнення жінок з виробництв, пов’язаних з важкою працею
та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці у нічний час,
навчання та підвищення рівня знань працівників, населення України з питань
охорони праці; створення Національного науково-дослідного інституту охорони
праці; встановлення контролю за проходженням навчання і перевіркою знань з
питань охорони праці керівниками та посадовими особами підприємств,
затвердження переліку найбільш небезпечних виробництв та об’єктів, в яких
здійснюється безпосередній інспекторський контроль; створення Національної ради
з питань безпечної життєдіяльності населення, а на рівні регіонів — обласних та
районних рад з питань безпечної життєдіяльності населення [123, 42-44] і т.
ін.
Практика підприємств та результати наукових досліджень підтверджують, що
питання охорони та безпеки праці на виробництві необхідно вирішувати на основі
діючих законодавчих та нормативних актів, на єдиній методологічній основі і
методичній базі. Тому у ході реалізації зазначених вище законів, заходів,
програм був знижений рівень виробничого травматизму, в тому числі пов’язаного з
смертністю працівників (рис. 2.1). Так, у 2003 р. кількість смертельних
нещасних випадків на виробництві зменшилась на 55, або на 4,3% (1230 проти 1285
у 2002 р.). Кількість випадків загального травматизму у порівнянні з минулим
роком скоротилась на 1254, або на 4,8% (24848 проти 26102). Інвалідами
внаслідок нещасного випадку на виробництві стало 9805 працівників.
Травмовано
В тому числі смертельно
Рис. 2.1. Динаміка виробничого травматизму в Україні в 1993-2003 роках [124,
10; 125, 55; 126, 47].
Проте, незважаючи на зменшення кількості нещасних випадків, залишається високим
рівень травматизму в агропромисловому комплексі (загинуло 276 осіб), вугільній
галузі, де загинуло 217 осіб, на транспорті (загинуло 130 осіб),
соціально-культурній сфері та торгівлі (загинуло 129 осіб), будівництві
(загинуло 113 осіб) [125, 55].
Динаміка виявлених професійних захворювань також стабільно висока, що свідчить
про відсутність позитивних зрушень у створенні сприятливих умов праці для
працівників. Так, за даними лабораторії епідеміологічних досліджень Інституту
медицини праці АМН України, кількість вперше зареєстрованих випадків
профзахворювань у 2002 р. зросла порівняно з 2001 р. з 4043 до 7153, тобто в
1,75 разу. У 2003 р. такі хвороби виявлені вже у 7232 працівників, умови праці
яких не відповідали гігієнічним вимогам [127, 43].
Звертає на себе увагу факт щорічного приросту таких випад