Розділ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ'Я УЧНІВ
2.1. Культура особистості – основа культури здоров'я школяра
На сучасному етапі становлення суспільства порушується питання зміни не тільки
економічних умов життя, але й глибоких трансформацій у самій людині. Економічні
реформи в суспільстві можливі, якщо в цінностях і установках людини відбудуться
фундаментальні зміни, що призведе до виникнення нової етики й нового ставлення
до себе й навколишнього світу.
Загальноприйнято те, що нове суспільство можливе тільки в тому випадку, якщо в
процесі його становлення буде формуватися також нова людина або, інакше кажучи,
якщо в структурі характеру сучасної людини відбудуться фундаментальні зміни. На
думку фахівців, фізичне виживання залежить від радикальної зміни людського
серця. Це зовсім новий підхід до вирішення проблеми сутності людини, її
особистісних характеристик і взаємодій із середовищем.
Для правильного розуміння категорії "культура здоров'я" необхідно простежити
розробку в науковій літературі її складових: понять "культура" і "здоров'я".
На нашу думку, доцільно почати аналіз з попереднього уточнення найбільш
загального поняття "культура". Відразу ж відзначимо, що це поняття – одне із
широко використовуваних як у повсякденному, так і в науковому вжитку.
Поняття "культура" надзвичайно багатогранне, і це знайшло відображення в
численних визначеннях вітчизняних і зарубіжних фахівців.
Існує велика кількість дефініцій даного феномена, і все-таки складно знайти
одну, котра була б узагальнюючою.
Культура – винятково різноманітне поняття. Цей науковий термін з’явився в
Давньому Римі, де слово "cultura" означало обробіток землі, виховання, освіту.
"Культура" в перекладі з латинської мови означає оброблення, обробка, догляд,
поліпшення. З часом це слово стало вживатися в значенні поліпшення,
удосконалювання, створення цінностей.
Термін "культура" вперше використав Цицерон з метою визначення якості
розумового розвитку й духовності особистості.
Дуже часто в повсякденному, узвичаєному значенні культура розуміється як
духовна й піднята сторона життєдіяльності людей, куди включають, насамперед,
мистецтво й освіту.
"Це свідчить про його наповнюваність загальнолюдським змістом, загальний
контекст цієї трансформації – людська вченість, освіченість" [283, 45].
На думку І.Канта, сутність культури полягає в тому, що вона є ціле -спрямованим
"діянням", "творінням через волю", продуктом здатності людини ставити цілі
[122].
У концепції Й.Гердера процес становлення культури мислився як грандіозне
розгортання системи світу, у якій не зникають ніякі духовні нагромадження.
Гердерівський принцип культурного розвитку був підтриманий і розроблявся в
роботах І.Канта, Й.Фіхте, О.Шпенглера, М.Бердяєва, С.Булгакова, В.Соловйова.
З приводу впливу культури на суспільство М.Бердяєв указував: "... людина
повинна організувати суспільство і світ, і ці організації будуть залежати від
того, яка людина, який дух" [17, 161].
Внутрішнє ядро культури, що затверджується у свідомості людини, закріплюється
зовні, предметно в специфічних для кожної культури обрядах, знаках, символах,
традиціях. Культура символізує гармонію, природність, волю і відкритість
людського буття у світі, виступає інструментом і засобом досягнення цієї
гармонії.
Початок ХХІ століття характеризується зростанням культуроутворюючої функції
освіти й виховання. Виховання й освіта – найважливіші елементи духовної
культури суспільства. З одного боку, вони відбивають рівень її розвитку, з
іншого, – збагачують і розвивають її, служать найважливішим засобом
забезпечення її наступності між поколіннями, засобом взаємозбагачення
культурних парадигм різних країн.
Культурна людина багато чим зобов'язана освіченості й вихованості. Це становить
зміст культури всіх народів, що дозволяє зберігати духовну наступність і
традиції як форми колективного досвіду у взаємодії людини з природою.
Культура є засобом людського буття й торкається не тільки форм, але й усього
без винятку змісту того, що робить і чим живе в цьому світі. У цьому значенні
культура визнається повсюдною й всюдисущою [31, 3].
Культура – це дуже складна, багаторівнева система. Прийнято підрозділяти
культуру за її носієм – виділяти світову й національну культури. Світова
культура – це синтез кращих досягнень усіх національних культур народів, що
населяють нашу планету. Національна культура у свою чергу виступає синтезом
культур різномаїтих соціальних верств і груп відповідного суспільства.
Культура існує у двох основних формах: об'єктивній (у вигляді реальних
предметів, що створені іноді не одним поколінням людей і несуть
загальнолюдський зміст, у продуктах духовної праці, системі соціальних норм і
установ, духовних цінностях, у сукупності ставлення людей до природи, і до
самих себе, стосунках між собою) і суб'єктивній (у вигляді діяльнісних
здібностей людини, її суспільно розвинутих почуттів і можливостей опанувати цим
предметним багатством).
Культура розглядається як сукупність матеріальних і духовних цінностей,
створених і створюваних людством у процесі суспільно-історичної практики, що
характеризуються досягнутим рівнем розвитку суспільства.
Соціальну спадщину можна розглядати як синтез двох видів культур – матеріальної
й духовної. Духовна культура містить у собі слова, що використовуються людьми,
ідеї, звички, звичаї, знання, цінності й ін., які людина створює, а потім
передає із покоління в покоління. Матеріальна культура складається з предметів,
які створюються людиною: інструментів, меблів, автомобілів, будівель й ін., що
постійно змінюються й використовуються людьми.
Поділ на
- Київ+380960830922