РОЗДІЛ 2
Естетичні парадигми постмодерну
2.1. Постмодернізм як світоглядна система та художнє мислення сучасної людини
Термін "постмодернізм" виник у 30-ті роки в контексті художньої критики, а
поняття "постмодерн" вперше було використане в 1947 році Арнольдом Тойнбі для
визначення нового періоду в розвитку західної цивілізації.
Постмодернізм можна розглядати як новий етап розвитку культури, як
мистецтвознавчий напрямок, як моду, набір методів аналізу тексту та світу, як
стиль у мистецтві, але на сьогоднішній день це перш за все філософія,
світогляд, світовідчуття, побудовані на глибокому розчаруванні в самій ідеї
історичного прогресу. Нове бачення світу пов'язане з плюралізацією та
деідеологізацією цінностей, толерантністю до інших. Умберто Еко вважав, що
постмодернізм – це певний духовний стан сучасного суспільства.
Народження постмодернізму пов'язане з кризою 60-х, для якої були характерні
масові молодіжні бунти, інтенсивний рух трудящихся за свої громадянські права,
протести проти війни у В'єтнамі, загроза атомної катастрофи, що передчувалася
людством у період холодної війни; наступ деперсоніфікації, деіндивідуалізації
людини, пов'язані з розповсюдженням масової культури.
В 60-ті роки піднялася хвиля інтересу до духовності і вивчення свідомості.
Молодь 60-х (хіпі) вважала прогресом не розвиток техніки, а розвиток
свідомості, еволюцію почуттів, розширення ментальних горизонтів. Змінювати
світ молоді почали з себе, вірячи, що реальність не назовні, а всередині і що
кожний може її влаштувати на свій смак. За допомогою ЛСД та рок-музики молоді
люди експериментували зі своєю свідомістю. Для хіпі була притаманна
маргінальна свідомість, існування у малих групах, семіотична виразнісь
повсякденно-побутового, матеріально-просторового середовища, відраза й
ненависть до всіх форм тоталітарності й істеблішменту. Вносячи смуту та
душевний розлад у суспільну свідомість, заразивши її сумнівами, заперечуючи
мову жорсткої ідеологічної конфронтації, вони змінили раціональний дух часу. Не
сприймаючи бінарних опозицій, вони розчистили шлях сучасному плюралізму.
Травневі барикади 68-го року в Парижі дали імпульс народженню тих ідей, які
оформились пізніше на філософському факультеті Франкфуртського університету і
визначили самосвідомість епохи постмодерну.
Рух та ідеологія “зелених”, філософія хіпі, практикування східних релігій та
психоделічні досліди об’єдналися у складний духовний конгломерат, який у 60-ті
роки отримав назву “контркультура”.
Безумовно, кризове світовідчуття значно посилювалось екологічними негараздами,
які в більшості були результатом прогресу. Вчені початку ХХ сторіччя, які
відкрили закони ядерного розщеплення, з захопленням вітали науково-технічний
прогрес і не уявляли, що він може призвести до появи атомної бомби,
екологічних катаклізмів типу Чорнобиля та до знищення людства. Але історично їх
зусилля сприяли виникненню цих можливостей, і це стає однією з причин
розчарування в Розумі та Прогресі.
Однак, коли минули кризові 60-ті роки і в середині 70-х настала стабілізація,
масове відчуття перманентного конфлікту людини з дійсністю не минуло. Світ
навколо людини нібито безтурботний, упорядкований, але він багато в чому
незрозумілий, і від того людина почуває себе безпритульною. Насправді людина не
знає, та й не може знати, будови тих приладів і механізмів, що ними
користується, літаків, на яких літає, функціонування фінансової системи,
причин виникнення інфляції, від яких залежить її життя, – кредитна картка
забезпечує їй комфорт. Однак, як з’ясувалося, комфортність буття при
мінімальній кількості роздумів у світі, повному невирішеності, веде до
безпричинного смутку в душах, до втрати сенсу життя. Світ, створений класичною
наукою, зрозумілий та затишний, де все підпорядковано причинно-наслідковим
зв’язкам, почав руйнуватися. Виявилось, що більша частина навколишнього світу -
від погоди та біржі до політики та роботи, знаходиться за “виднокругом
передбачення”. Кожного дня може статися що завгодно. Ускладнення соціальних,
економічних, технологічних систем, які роблять їх неосяжними та непрозорими не
тільки для “людини з вулиці”, а й для спеціалістів та професіоналів, свідчить
про крах раціонального ставлення до світу. Недавні ціннісні орієнтації привели
людину на межу буття. Осмислення руйнівних наслідків науково-технічного
прогресу, духовно-моральної кризи, відчуття розірваності, відчуженості,
абсурдності буття змусили вчених шукати альтернативних шляхів розвитку.
В західній думці процес критичного переосмислення класичного раціоналізму,
традиційних цінностей пов'язаний насамперед з „новими філософами”,
інтелектуальними течіями постмодернізму та його культурною практикою, що
народжувалися внаслідок релігійної, молодіжної, сексуальної, психоделічної
революцій 60-х років. Формування нової духовної орієнтації відбувалося на
основі заперечення універсального детермінізму, історичного прогресу Нового
часу, освіченого Розуму, за допомогою якого людина прагне бути володарем буття
і створювати досконалу світовпорядкованість.
Недовіра до розуму та поглиблення критики раціоналізму - це одна з основних
тенденцій ХХ сторіччя. Одними з перших філософи франкфуртської школи
(М.Хоркхаймер, Т.Адорно, Ю.Хабермас та ін.) показали, що саме розумність, яка
зробила людину людиною, є на даний момент головною загрозою її існування, та
вказали на недоведеність будь-якого зв'язку розуму зі сферою моральних
цінностей.
Таким чином, умовою виникнення постмодернізму став крах універсальних
ідеологічних моделей та п
- Київ+380960830922