Розділ 2. Сучасні міфологічні твори та міфи давнини:
проблема співвідношення.
2.1. Вигадка та реальність
в сучасній неоміфологічній літературі .
Однією з найбільш суперечливих і невизначених тем в дослідженні міфу є проблема співвідношення вигадки та реальності. У цьому розділі буде зроблена спроба висвітлити точки зору на цю проблему, яка безпосереднім чином вплинула на формування сучасної літературної думки.
Особистість ніколи не могла обмежитися раціональним і розумовим поясненням (розумінням), яке присутнє в науці, а частіше й у звичайному здоровому глузді. Міфологізуючи навколишній світ і самого себе, вона позасвідомо виходить з того, що далеко не все може бути зрозумілим та оціненим холодним розумом і що є дещо дуже важливе, напевне - найважливіше, що лежить за межами можливості такого розуміння і охоплюється надчуттєвим. Тут особистість проектує на пізнавальні об'єкти своє відчуття власної душі, яка до кінця залишається незрозумілою і темною, яка іноді штовхає її на, здавалося б, зовсім незвичайні для неї вчинки. До того ж, чим більше людина шукає в своїй душі, тим більше та глибше уходить те, що шукаєш. Можна сказати, що міфологія - це бунт проти особистих можливостей пізнання і в той же час те місце, в якому воно живе.
Міфи та міфологічна свідомість оперують як реальними, так і нереальними об'єктами, але наївно ставити питання про те, реальні чи ні міфологічні образи та явища. Реальними об'єктами переважно виступають ті, за пояснення яких "береться" міфологія, створюючи певні схеми та образи, що і є міфологічними. В міфі є істинність та достовірність, але істинність і достовірність його міфічні, тобто в цій якості він сприймається міфічною свідомістю. Міф не гіпотетичний, він завжди є твердженням та фактичною даністю.
Саме тому О.Ф.Лосєв вважає, що "міфічна дійсність є справжньою реальною дійсністю, не метафоричною, не іномовною, а абсолютно самостійною, справжньою, яку необхідно розуміти так, як вона є, абсолютно наївно та буквально. Ніякий алегоризм тут не допоможе... Навіть якщо є якась алегорія, то насамперед необхідно затвердити справжню, буквальну реальність міфічного образу, а потім вже заповзятися за алегоричні завдання." [104, 32]
На думку Ю.М.Антоняна, не можна стверджувати, що наукове пізнання міфології не може здійснюватися на рівні історії, оскільки міфи іноді відображають, нехай і в перетвореному, навіть викривленому вигляді певні реалії, певний рівень духовного, релігійного, морального, інтелектуального розвитку на даному етапі розуміння того, що відбувається навколо людини або в ній самій. Міфологія не може не привертати до себе найпристраснішої уваги історії релігії. Разом з тим міфи ні в якому разі не є достовірними повідомленнями свідків подій або їх посередників, міфи не ставлять за мету повідомити про будь-які історичні факти. Послідовність міфологічних подій має другорядний характер по відношенню до істинного смислу міфу. Достовірність події зовсім не цікавить міфотворця, точніше, всі події, які передаються ним, для нього достовірні, оскільки вони були передані йому та сприйняті ним. Думка про те, що це може бути не так, взагалі думка про достовірність просто не спадає йому на думку, і він не має потреби в будь-яких доказах.
В цілому можна вважати, що однією з функцій міфу є пояснення історії, іноді історія взагалі зливається з міфом. Класичний приклад цього - "Іліада" Гомера. Історична функція міфу виявляється в тому, що він часто знищує духовні, психологічні, ідеологічні межі між різними епохами, допомагаючи віднайти їх дивовижну схожість. Міфи зберігають фундаментальні цінності кожної історичної епохи, відображаючи їх одвічний характер. "Міфотворчість одягається в живий одяг, повний драматизму та емоцій, втілюючи давні інтуїції, ідеї та відкриття. Це потрібно для того, щоб вони були сприйняті нашою живою фантазією, навіть обминаючи наш інтелект. Вони, за відчуттям авторів міфів, потрібні нам для розуміння найскладніших питань буття, якими б фантастичними не були при цьому ті конструкції, які нам пропонуються. Втім, вони, ці автори, і не вважають, що конструкції фантастичні, оскільки вони для них такими ж реальні, як і ті смисли, які передаються за допомогою міфологічної символіки." [6, 56]
Говорячи про побудову міфів, необхідно відзначити, що їх автори концентрують свою увагу не стільки на самій розповіді та її окремих елементах, скільки на ідеях в цілому, на тій доктрині, яка складає основу міфу, тобто на тому, заради чого він створюється. Такою, наприклад, є легенда про первородний гріх та провини людини в книзі "Буття", в якій, однак, багато протиріч, нез'ясованостей та недомовленостей, що є природним для міфу.
Зовнішній бік міфів, їх структура та послідовність подій змінюються в різних культурах, але все одно міфи являють собою чарівні містки між часами та народами, що стирають межі епох. Міф є результатом пошуку людиною смислів - в першу чергу, особистого буття та всього навколишнього світу. Природно, останній через це наділяється тими смислами, які відкривала особистість в якості основи свого існування, частіше всього в самій собі. Враховуючи останню обставину, навряд чи треба дивуватися стійкій пристрасті людини міфології до постійної міфотворчості. Людина просто не може не повірити в істинність того, що вона відкрила для себе.
Про реальність міфології можна казати не тільки у випадку, коли слово "реальність" береться в лапки. Багато міфів зароджувалися на основі справжніх історичних подій, що відомо, наприклад, з єгипетської та грецької міфології. Не випадково Біблія є одним із джерел вивчення давньої історії: саме в Біблії описаний єгипетський полон іудеїв та їх повернення на батьківщину. Інша справа, що історичні події досить перероблені людською фантазією (або одкровенням), максимально наближені до божеств та інших потойбічних сил. Це пояснюється їх бажаннями та мріями, які існують для задоволення духовних потреб.
Треба сказати ще про одну реальність міфології без лапок: міфи не тільки міст