розділ 2.3 цієї
роботи, в зв'язку з чим в цьому підрозділі вони не розглядаються. Не дивлячись
на те, що ЦК України (п. 6 ст. 3) ці принципи віднесені до загальних засад
цивільного законодавства, проте проявляються вони саме при виконанні
зобов’язань, норми щодо яких, як вже зазначалося в цій роботі, складають більше
половини усіх статей кодексу.
В роботі обґрунтовується наявність спеціальних (інституційних) принципів
виконання договірних зобов’язань – принципу належного виконання та принципу
обов’язковості договору, характеристика яких міститься у підрозділі 2.4
дисертації.
Отже, виходячи з викладеного вище, усі принципи виконання договірних
зобов'язань можна класифікувати наступним чином:
а) загальноцивілістичні (галузеві) принципи:
- свобода договору;
- свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
- судовий захист цивільного права та інтересу;
б) принципи зобов’язального права (підгалузеві):
- справедливість;
- добросовісність;
- розумність;
в) спеціальні (інституційні) принципи виконання зобов'язань:
- принцип належного виконання;
- принцип обов’язковості договору.
Висновки до Розділу 1
Договірне зобов’язання являє собою правовий зв'язок між боржником і кредитором,
що полягає в обов’язку боржника вчинити певну дію (дії) або утриматися від неї,
і у відповідному (кореспондуючому) йому праві кредитора вимагати від боржника
виконання його обов’язку, поєднаному з обов’язком кредитора прийняти і
підтвердити виконання.
Договірні зобов’язання у цивільному праві – це зобов'язання, що виникають на
підставі договору (у ряді випадків – судового рішення), і опосередковують як
майнові цивільні відносини (договірні цивільно-правові зобов'язання), так і
господарсько-виробничі майнові відносини (господарсько-договірні
зобов'язання).
Виконання договірного зобов’язання – це сукупність фактичних та/або юридичних
дій (у певних випадках – утримання від дії) сторін зобов’язання, спрямованих на
реалізацію (здійснення) передбачених договором або законом їх суб’єктивних прав
і обов’язків задля досягнення економічної і юридичної мети зобов’язання.
Виконання зобов'язання є тим кінцевим результатом, якого бажали досягти
сторони, укладаючи договір. Виконання, проведене належним чином, припиняє
зобов'язання, тому для боржника досить важливим моментом у виконанні
зобов’язання є підтвердження його виконання.
З метою уникнення цілком ймовірної ситуації, за якої ототожнюються розписка як
документ, що підтверджує виникнення і існування зобов'язання, і розписка, якою
підтверджується виконання зобов'язання, доцільно було б з метою розмежування
цих документів іменувати перший з них борговою розпискою, другий – розпискою
про одержання виконання. Остання назва безпосередньо вживається в ч. 1 ст. 545
ЦК України.
Крім цього, в ч. 2 ст. 545 ЦК України доцільно навести примірний перелік
боргових документів шляхом викладення першого речення ч. 2 цієї статті у такій
редакції:
“2. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ (боргову розписку,
вексель, квитанцію тощо), кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен
повернути його боржникові.”
Уявляється доцільним відновити в ЦК України норму, яка б передбачала можливість
заміни розписки про одержання виконання написом на борговому документі,
повернутому боржнику. Відсутність подібної норми в ЦК України (така норма
містилася в ст. 216 ЦК УРСР) зобов’язує кредитора разом з поверненням боргового
документа на вимогу боржника видавати ще і розписку про одержання виконання як
окремий документ, що уявляється недоречним.
На нашу думку, цілком логічно було б ч. 4 ст. 545 ЦК України після слова
“розписку” доповнити словами “чи вказати у розписці на неможливість повернення
боргового документа”. У такому разі невиконання кредитором будь-якого із
вказаних у ч. 1 та ч. 2 ст. 545 ЦК України обов’язків надавало б право
боржникові затримати виконання зобов'язання.
Положення ст. 545 ЦК України щодо підтвердження виконання є універсальними і
застосовуються щодо всіх зобов'язань. Разом з тим специфіка окремих видів
відносин зумовила потребу в спеціальному законодавчому регулюванні прийняття
виконання повністю або частково.
Наявність такого спеціального регулювання підтвердження виконання зобов'язання,
на нашу думку, має знайти своє закріплення у вигляді загальної норми і в ЦК
України, для чого ст. 545 ЦК України доцільно було б доповнити частиною 6
наступного змісту:
“6. Договором або законом можуть бути встановлені особливості підтвердження
виконання окремих видів зобов'язань”.
Однією з актуальних, проте малодосліджених наукою цивільного права проблем є
проблема реалізації загальних засад цивільного законодавства при здійсненні
цивільних прав і обов'язків, в тому числі при виконанні договірних зобов'язань.
Зокрема, це стосується реалізації принципу свободи договору, який має проте,
ряд обмежень. Так, в ЦК України та ряді інших нормативно-правових актів
містяться положення щодо обов’язку учасників цивільних відносин укладати
договори в певних, передбачених законом, випадках. Вони є нормами спеціальної
дії і ніяким чином не компенсують, на нашу думку, відсутності загальної норми
щодо зазначеного обов’язку Виходячи з викладеного, вважаємо за доцільне
доповнити ст. 627 ЦК України (у тому числі і з метою узгодження її положень з
ч. 3 ст. 179 ГК) частиною 2 наступного змісту:
“2. Примушування учасників цивільних відносин до укладення договору не
допускається, крім випадків, передбачених законом”.
Судовий захист цивільного права та інтересу, як загальна засада цивільного
законодавства, означає, що: а) кожна особа має право на захист свого цивільного
права у раз
- Київ+380960830922