РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ
ЛОГІСТИЧНИХ СИСТЕМ
Швидке зростання кількості сучасних організацій та рівня їхньої складності,
різноманітність функцій та операцій, що виконуються в процесі
організаційно-економічної діяльності, все більше потребують застосування в
управлінні системного підходу, завдяки якому можна не тільки позбутися
складностей в управлінні, але й приймати ефективні рішення на основі чіткого
уявлення про оточуюче середовище.
Сьогодні середовище функціонування організаційно-економічних систем радикально
змінюється, що обумовлює настільки ж радикальні перетворення самої системи.
Складність і динамічність сучасної організаційно-економічної діяльності
будь-яких систем визначають необхідність застосування концепції логістики при
вирішенні багатьох проблем, пов’язаних з вивченням їх структури та взаємодії
між елементами системи і зовнішнім середовищем. Також потребує уваги визначення
оптимальних режимів функціонування елементів тієї чи іншої системи в межах
всього матеріального і функціонального змісту відповідної діяльності.
В останні роки в країнах з ринковою економікою розвиток логістичних систем
характеризується передаванням функцій контролю над розподіленням готової
продукції від виробничих фірм до спеціалізованих фірм, тобто зовнішнім агентам.
Така тенденція з’явилася спочатку в Західній Європі та Японії, а потім в США.
Логістична система за такою схемою (логістика за контрактом, логістика з
посередником, логістика з третім учасником) припускає залучення самостійної
оптової фірми для виконання нею усіх або частини функцій підприємства по
розподіленню продукції, включаючи транспортування, збереження, управління
запасами, обслуговування замовника та побудову інформаційних систем логістики.
Щодо вітчизняної практики, то помітимо, що значна кількість керівників
підприємств вже усвідомила важливість і необхідність застосування логістики, як
потужного фактору розвитку підприємницької діяльності. І незважаючи на те, що
на перших етапах формування логістичних систем на мікрорівні відбувалося
спонтанно, методом спроб та помилок, сьогодні вже для прискорення цього процесу
вітчизняними вченими розроблені механізми формування організаційних структур
логістики в господарських одиницях.
Розвиток логістичних систем здійснюється у взаємозв’язку з еволюцією концепції
логістики та її принципів, які формувалися в країнах з ринковою економікою
протягом тривалого часу.
Одним із суттєвих резервів підвищення ефективності організаційних систем
регіонального управління є повсюдне впровадження інноваційних за своєю суттю
пропозицій відносно концепції та методології логістики на регіональному рівні.
Це є організаційна інновація, яка може бути застосована для трансформації та
адаптації економічних систем різного рівня. Саме логістика може стати надійним
механізмом перетворення політики реформування економіки певного регіону, що
враховує його соціальні, економічні, природні, демографічні умови.
Принципово важливим є той факт, що саме використання логістики, як ефективного
інструменту підприємницької діяльності регіону, дозволить враховувати при
прийнятті господарських рішень потреби, стан та динаміку попиту і кон’юнктури
ринку регіону, а також характер розвитку міжрегіональних зв’язків та створити
умови для максимального пристосування регіонального виробництва до потреб
ринку.
Отже, у цьому розділі постає завдання – на основі загальної методології
формування систем розробити методологічні аспекти формування регіональних
логістичних систем, проаналізувати логістичні зв’язки регіонального ринку з
метою розробки регіональної логістичної системи, спрямованої на розвиток
регіональних споживчих ринків.
Теоретичні аспекти формування логістичних систем
Перш ніж розглянути необхідність та можливість системної методології у
формуванні логістичних систем, необхідно розглянути, як характеризується
система взагалі та яке місце може зайняти логістична система в загальній теорії
систем. З’ясування цих питань забезпечить основу для застосування теорії систем
до організаційно-економічної діяльності взагалі, та логістичної зокрема і для
використання принципів цієї теорії в управлінні системами будь-якого рівня.
Як зауважує Ю.П. Сурмін, сучасна наука потребує чіткого наукового визначення
системи [264]. Але зробити це не дуже просто, оскільки поняття “система”
відноситься до числа найбільш загальних та універсальних дефініцій. Воно
використовується по відношенню до самих різних предметів, явищ, процесів.
Невипадково цей термін застосовується у різних смислових варіаціях [86] (табл.
2.1).
Незважаючи на значний теоретичний багаж, спостерігається неоднозначність
розуміння категорії “система”. Можна виділити наступні підходи:
1) позиція Л. Берталанфі, який розглядав систему як комплекс взаємодіючих
елементів. Це поняття й досі є основою для інших понять “система”. Л.
Берталанфі зробив акцент не на тому, що ціле складається із частин, а на тому,
що поведінка та властивості цілого визначаються взаємодією його частин. Таким
чином Л. Берталанфі перетворив поняття в основу нового, переважно синтетичного
погляду на світ. Однак підхід до об’єкту як до комплексу взаємодіючих частин не
є єдиним. Існують ще інші характеристики;
2) В.Н. Садовський та Е.Г. Юдін в поняття “система” включили характеристики:
взаємозалежність елементів системи; система утворює особливу єдність із
середовищем; будь-яка система являє собою елемент системи більш високого
порядку; елементи будь-якої системи зазвичай виступають елементами більш
низького порядку [249].
Таблиця 2.1
Поняття “система” та галузь його заст