РОЗДІЛ 2
ДЕРЖАВНІ СЛУЖБОВЦІ ЯК СУБ’ЄКТИ СЛУЖБОВО-ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
2.1. Сутність службово-трудових правовідносин у сфері державної служби України
Проблема особливостей службово-трудових правовідносин у сфері державної служби
свого часу тією чи іншою мірою висвітлювалася багатьма авторами, які зробили
істотний внесок у її дослідження. Однак за радянських часів усі дослідження
проводилися в інших соціально-економічних, політичних і правових умовах на фоні
домінування державної власності, заборони підприємницької діяльності,
пріоритету громадських інтересів над особистими, кримінальної відповідальності
за добровільну незайнятість тощо. Становлення нової правової системи України,
складовими частинами якої є відмова від принципу загальності праці, реалізація
принципу свободи праці, конституційне закріплення заборони примусової праці,
обумовили появу раніше невідомих проблем, які потребують вивчення і наукового
обґрунтування. У законодавстві з’явилися нові форми реалізації права на працю.
Це стосується і службово-трудових відносин у сфері державної служби. Практика
застосування чинного законодавства щодо виникнення трудових правовідносин у
сфері державної служби свідчить про необхідність його глибокого теоретичного
дослідження та вдосконалення, що є актуальним завданням науки трудового права
України. Реформа трудового законодавства взагалі передбачає вирішення багатьох
теоретичних і практичних питань. Це уточнення сфери дії трудового права,
перегляд співвідношення централізованого, локального та індивідуально-правового
способів регулювання трудових та службово-трудових правовідносин, дослідження
особливостей правового стану державних службовців.
Службово-трудові правовідносини у сфері організації та здійснення державної
служби є видовим поняттям стосовно категорії “правовідносини”. “Суспільно
корисна діяльність в будь-якій сфері матеріального чи духовного виробництва
передбачає неодмінний вступ людини в окремі зв’язки з іншими індивідами і
утворює суспільні відносини між ними. Поведінка учасників правовідносин набирає
юридичного значення в силу того, що виступає здійсненням суб’єктивного права та
виконання юридичного обов’язку. Ця поведінка складає зміст конкретного
правовідношення, яке є реальним суспільним відношенням, що набрало правової
форми” [168, с.9]. Правовідносини у сфері державної служби є формою суспільних
відносин, що виникли у сфері застосування праці людини у суспільному
виробництві. Зміст будь-якої конкретної праці характеризується складом та
значними особливостями трудової функції, обмеженням працівника сферою певної
професії. Правові відносини в суспільстві формуються і розвиваються внаслідок
наявності правових норм, які приймаються державою для регулювання суспільних
відносин. Зв’язки виникають між людьми. Саме ці зв’язки і є відносинами. Але
вони ще не є правовими. Правовими всупереч волі людей вони стають тому, що для
регулювання цих відносин держава прийняла певні правові норми. Отже, правовими
відносинами є фактичні суспільні відносини, урегульовані нормами права.
Цей висновок аргументується також багатьма вченими-теоретиками права. В.В.
Лазарєв стверджує, що правовідносини треба розглядати в широкому і вузькому
вимірі, тобто виділяти два їх різновиди стосовно юридичних норм. “Під
правовідносинами в широкому сенсі розуміється об’єктивно утворена до закону
особлива охорона соціальної взаємодії, учасники якої володіють взаємними
кореспондуючими правами і обов’язками та реалізують їх з метою задоволення
своїх потреб чи інтересів в особливому порядку, не забороненому державою. Під
правовідносинами у вузькому сенсі розуміється різновид соціальних відносин,
врегульованого юридичною нормою, учасники якого володіють взаємними,
кореспондуючими правами і обов’язками та реалізують їх з метою задоволення
своїх потреб та інтересів в особливому порядку, гарантованому і охоронюваному
державою в особі її органів. Інакше кажучи, під правовідносинами даного виду
розуміється юридична норма в дії. Особи, які володіють правами, називаються
уповноваженими, а ті, хто несе обов’язки – зобов’язаними” [169, с.225–226].
С.О. Комаров відзначає, що правовідношення – це специфічний результат дії норми
права на фактичні суспільні відносини [112, с.287]. О.Ф. Скакун вказує, що
правовідношення – це врегульоване нормами права вольове суспільне відношення,
яке виявляється в конкретному зв’язку між уповноваженими і зобов’язаними
суб’єктами-носіями суб’єктивних юридичних прав, обов’язків, повноважень та
відповідальності [106, с.374–375]. О.Р. Дашковська правовідносинами називає
суспільні відносини, змістом яких є суб’єктивні права та юридичні обов’язки
осіб, що охороняються державою [104, с.333]. На думку
А.М. Колодія, В.В. Копейчикова та С.Л. Лисенкова, ті суспільні відносини, які
врегульовуються нормами права, називаються правовідносинами. “Правовідносини є
результатом дії приписів норм права на відносини між різними суб’єктами” [170,
с.224]. М.І. Матузов пише: “Право – особливий, офіційний, державний регулятор
суспільних відносин. У цьому його головне призначення. Регулюючи ті чи інші
відносини, воно тим самим надає їм правову форму, внаслідок чого ці відносини
набувають нової якості і особливого виду – стають правовими” [171, с.508]. В.І.
Лєушин та В.Д. Перваков роблять висновок, що правові відносини – це виникаючий
на основі норм права суспільний зв’язок, учасники якого мають суб’єктивні права
і юридичні обов’язки, забезпечені державою [157, с.338].
Якщо правовими відносинами є фактичні суспільні відносини, врегульовані нормами
права, то службово-трудовими відносинами слід вважати такі врегульовані нормами
права фактичні відносини, які вини
- Київ+380960830922