Розділ 2.
Сучасний стан, структура і головні напрямки розвитку просторових соціоприродних
систем в контексті концепції стійкого розвитку України
В процесі просторової еволюції людства відбувається постійна трансформація і
перерозподіл речовинно-енергетичних потоків біосфери. З самого початку така
трансформація була антропоцентричною (М.І.Вавілов, Л.І.Мечніков, Л.М.Гумільов,
І.В.Круть, та ін.), що дає право переглянути зміст географічного процесу згідно
з його початком - включенням у нього людини. Але, саме умови природного
середовища в їх впливі на просторовий перерозподіл живої речовини (з плином
географічного процесу) ще довго визначали і будуть надалі визначати якісні
зміни в біосфері і напрямки її перетворення.
Весь процес взаємного розвитку біосфери і антропосфери уявляється нам як
антагоністичний. Останнім часом гостроти і невідворотності йому надає ще більш
полярний глобальний перерозподіл планетарних ресурсів (в широкому розумінні) на
користь розвинутих країн. Еволюція такого перерозподілу має глибоке історичне
коріння. На ранніх етапах цієї еволюції природне середовище повністю і
остаточно визначало «рівень» розвитку певного державного утворення (як з
«фіксованими» так і з «плаваючими» кордонами). В роботі Л.І.Мечнікова
«Цивілізація та великі історичні ріки» чи не вперше намічено проблему великих
злетів і падінь світових цивілізацій, які далі були описані Л.М.Гумільовим як
«пасіонарні поштовхи».
В зв’язку з цим, теоретико-методологічні дискусії навколо «пристосованості»
географічного детермінізму до описання розвитку соціосфери вважаються нам
безпідставними. З самого початку розвитку людства іншого детермінізму немає.
Проте, якщо напочатку активного природокористування швидко підіймались «вгору»
ті держави, які мали виключно сприятливі природні умови (ресурси) для розвитку
сільського господарства (Єгипет, Шумер, Майя, Індія та ін.), що просторово дуже
тісно збігаються з початковими ареалами поширення домістикованих
сільськогосподарських культур (за М.І.Вавіловим), то протягом пізнішої
«технологічної» еволюції людства роль природного середовища у розміщенні
господарства зовнішньо поступово зменшується.
Проте, сприйняття такого зменшення як «зовнішнього» є дуже оманливим і
небезпечним. Насправді, мова йде про еволюцію впливу Природного Фактору на
територіальну організацію суспільства (Додаток З). Ця еволюція уявляється нам
як низка певних стадій такого впливу. Природне середовище оцінюється і
враховується людиною в різний засіб залежно від задач, які вирішуються:
Збиральницько-мисливский тип господарства (збиральницькі спільноти) -
ландшафтне різноманіття, комфортні кліматичні умови, наявність водойм поблизу
стоянок;
Відтворювальний тип господарства (пасовищні спільноти) – фітопродуктивність
ландшафтів, сприятливий рельєф, наявність природних схованок (улоговини,
переліски, печери), знову ж таки наявність природних водойм. «Маршрутизація»
руху окремих племен згідно з потребами випасу худоби і зародження перших
просторових конфліктів.
Відтворювальний тип господарства (землеробські спільноти) - фітопродуктивність
ландшафтів, сприятливий рельєф, сприятливий мікроклімат, наявність водних
джерел для зрошення (субтропічний та тропічний клімат) наявність домістикованих
тварин та рослин.
Відтворювальне господарство (індустріальне суспільство) – ресурсно-сировинні
властивості ландшафтів, більш глибока структуризація ландшафтів за типом і
інтенсивністю використання, «загострення глобальної екологічної проблеми»,
збільшення цінності вільних територій, як «просторового ресурсу» і відповідне
збільшення ціни на незмінені ділянки.
Кінець кінцем постіндустріальне (інформаційне) суспільство. Завершено
перерозподіл земної кулі за функціями на країни, що переважно виробляють
інформацію (уречевлену і віртуальну) і ті країни, які ресурсне і середовищно
забезпечують цей процес. З головних властивостей природних ландшафтів найбільше
ціняться екологічність, ергономічність, еніологічність. В розвитку економічних
регіонів інформаційна компонента перевищує решту – ресурси, розмір території,
кількість населення. Найбільші осередки накопичення інформації – світові міста
здійснюють глобальний перерозподіл «просторового ресурсу» на свою користь.
«2.1.» Просторові соціоприродні системи як ноосферні екосистеми
Задачою цього розділу буде «вписання» просторово-часової динаміки розвитку
антропоекосистем в відповідні історичні епохи, шляхом аналізу географічних,
економічних, історичних джерел і знаходження відповідних просторово-часових
«перехресть». Процес їхнього утворення і розвитку не випадково уявляється
автору як «вкладений» у процес ноосферогенезу. Звертаючись до витоків фізичної
економії (С.Подолинський, М.Руденко, В.Письмак), а також до сучасних робіт, в
яких розглядаються процеси глобалізації і екологічної кризи (Н.Моисеев,
Г.Голубєв[203], В.Горшков, К.Лосев, Ю.Липець, Н.Клюєв та ін.) автор дійшов
висновку щодо приорітетності саме речовинно-енергетичних відносин у
структуризації взаємодії природи і суспільства, а, отже, формування і розвитку
просторових соціоприродних систем. Подібна думка, щодо «вкладеності» але
цивілізаційного процесу в ноосферний спостерігається і в історичних
джерелах[204,205].
«2.1.1.» Агроекосистема як первинна просторова одиниця ноосферного розвитку
Аналіз підходів до виділення просторових меж екосистеми людини, зроблений в
попередніх розділах, підводить до висновку, що такі пошуки необхідно
здійснювати не на організмовому, а на популяційному чи навіть екосистемному
рівні організації Homo Sapiens. Досліджуючи філософські [
- Київ+380960830922