РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТА МЕТОДОЛОГІЧНА
БАЗА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ
РОЗВИТКУ В СИСТЕМАХ УПРАВЛІННЯ ПРОМИСЛОВИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ В УМОВАХ
НЕВИЗНАЧЕНОСТІ
2.1. Методологічні основи створення механізму функціонування
підприємств
Для створення, настроювання й функціонування внутрішнього механізму
підприємства розглянемо системи критеріїв і оцінок, які будуть виступати
індикаторами налагодження.
Закони ринкової економіки, до яких так важко адаптуються вітчизняні
підприємства, вимагають постійного кругообігу засобів у народному господарстві,
заснованого на платоспроможному попиті. Підприємство є динамічною системою, при
цьому його траєкторія розвитку характеризується фінансово-економічним станом
[123, с. 53], який показує здатність підприємства фінансувати свою діяльність і
характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, які необхідні для
нормального функціонування підприємства, доцільністю їхнього розміщення і
ефективністю використання, фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними і
фізичними особами, платоспроможністю і фінансовою стійкістю [236, c. 33].
Фінансово-економічний стан підприємства залежить від його виробничої,
фінансової і комерційної діяльності. Залежно від рівня надійності та стійкості
фінансово-економічного стану підприємство може знаходитись в одній із зон [236,
c. 33]:
стабільний розвиток;
передкризовий стан;
кризовий стан.
Cтворення, настроювання й функціонування внутрішнього механізму підприємства
повинно враховувати методи діагностики, логіки, планування, впровадження.
Тому визначення фінансово-господарського стану підприємств, найважливішими
ознаками якого є платоспроможність і наявність ресурсів для розвитку,
відноситься до числа найбільш важливих не тільки фінансових, але й
загальноекономічних проблем. Адже недостатня фінансова стійкість може привести
до неплатоспроможності підприємств, до відсутності в них коштів для
фінансування поточної й інвестиційної діяльності, а при збільшенні нестійкості
фінансового стану – до банкрутства, а надлишкова – ставить перешкоди на шляху
розвитку підприємств, обтяжуючи зайвими запасами й резервами. В даному випадку
на ранніх стадіях виникненя проблеми необхідна відповідна діагностика стану
підприємства.
Діагностичні методи в економіці вперше стали застосовуватися в практиці
управлінського консультування підприємств. Практика організації процесу
управлінського консультування запропонована в роботах М. Кубра, В.Ш. Рапопорта,
Р.К. Юксв'ярава, М.Я.Хабакуса, Я.А. Леймана [238; 322; 355].
Так, М. Кубра запропонував схему циклу управлінського консультування, що
містить такі етапи [322, с. 7]:
процес підготовки – початкова фаза процесу консультування, коли консультант і
клієнт зустрічаються і намагаються отримати як найбільше один про одного
інформації, обговорюють і визначають проблему, що виникла на підприємстві та
домовляються про обсяг завдання й обраний підхід до дослідження проблеми;
вивчення проблеми, що стоїть перед підприємством та виявлення чинників, які
впливають на неї, а на основі цього – підготовка необхідної інформації з метою
організації роботи щодо вирішення цієї проблеми;
планування та розробку одного або декількох альтернативних рішень проблеми, що
діагностується; вибір одного з наведених варіантів управлінських рішень та
пропозицій клієнту, яка прийнятна для нього;
упровадження змін, що приведуть до реальних поліпшень діяльності підприємств,
– це основна мета будь-якого консультаційного завдання.
У дослідженнях Р.К. Юксв'ярава, М.Я. Хабакуса, Я.А. Леймана [14, с. 29]
запропоновано модель, аналогічну наведеній вище схемі (процес управлінського
консультування), яка має наступні характеристики для етапу діагностування:
на першому етапі, коли виявляють причини, які впливають на проблему, що виникла
в підприємства, використовуються формалізовані суб'єктивні методи одержання
даних (спостереження, опитування, тести);
для аналізу і оцінки фактів використовуються не лише кількісні характеристики
та критерії;
у побудові причинно-наслідкового зв'язку виникнення проблеми можуть
використовуватись сучасні економіко-математичні методи.
Недоліками у даному напрямку використання діагностичних методів є відсутність
належного системного підходу, превалювання якісних оцінок над кількісними
методами та суб'єктивний характер багатьох висновків, унаслідок використання
великої кількості експертних методів.
Особливістю діагностування, яке застосовується в практиці управлінського
консультування, є використання статичних оцінок, визначаючи стан об'єкта на
певний момент часу, що не дозволяє за «слабкими сигналами» управляти процесами
стійкого функціонування динамічної системи, такої як підприємство.
У рамках управління циклом кругообігу капіталу в складних системах
діагностика, як одна з її функцій, набула практичної кількісної і якісної
оцінки в роботах закордонних та вітчизняних учених І. Бланка, А. Градова, Н.
Данілочкіної, В. Забродського, А. Ковальова, Б. Коласа, Е. Міхаєва, В.
Панагушіна, Т. Скоуна та ін. [9; 30; 107; 137;142; 150; 238; 358].
Діагностичні методи при оцінці параметрів кризового розвитку підприємства, що
генерують загрозу його банкрутства в майбутньому періоді, запропоновані І.
Бланком [150]. В цій роботі виокремлені такі системи діагностики банкрутства:
систему експрес-діагностики банкрутства;
систему фундаментальної діагностики банкрутства.
Індикаторами оцінки загрози банкрутства підприємства в цьому випадку є
абсолютні й відносні показники, що характеризують різноманітні сторони
фінансово-господарської діяльності підприємства. При цьому, на відміну від
[2
- Київ+380960830922