РОЗДІЛ 2
РОЗВИТОК ДИДАКТИКИ В УКРАЇНІ
В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ
2.1. Аналіз семантичного спектра назв і спрямованості публікацій і дисертацій з
проблем дидактики другої половини ХХ століття
Мовний матеріал – терміни, дескриптори (збільшення кількості одних і зменшення
кількості інших, поява нових термінів тощо) – являє собою “лексичне
відображення” тих процесів, які відбуваються в науковій парадигмі в той чи
інший період [4; 618; 1715; 1716; 1723 та ін.], тому під час дослідження нами
було проаналізовано понад 1600 назв дисертацій, монографій, статей з теорії
навчання другої половини ХХ століття. У додатках А – Д наведено перелік
термінів, які науковці та освітяни-практики використовували в назвах своїх
дидактичних публікацій і дисертацій у цей час. Терміни розподілені за групами
дидактичних понять, які вони відбивають. При формулюванні висновків за
результатами аналізу назв публікацій і дисертацій ми брали до уваги не лише сам
факт застосування того чи іншого терміна, а й інтенсивність (частоту) його
використання в назвах робіт.
У 50-ті роки ХХ століття науковці й педагоги-практики використали в назвах
своїх публікацій і дисертацій, присвячених дидактичним проблемам, 126
різноманітних термінів. Їх повний перелік наведений у додатку А. Характер цих
термінів свідчить про переважно практичну спрямованість публікацій 50-х років –
коло термінів, які відбивають поняття, пов’язані з теоретичними засадами
дидактики, було дуже обмеженим.
У назвах робіт їх автори майже не використовували терміни, пов’язані із
закономірностями, принципами навчання. Незначною була і кількість термінів, які
характеризували зміст навчання. Широким було коло термінів, які відбивають
поняття, пов’язані із завданнями навчання (31 одиниця), але частота
використання в назвах публікацій кожного з цих видів завдань була незначною, що
свідчить про недостатню розробленість відповідних наукових проблем.
Судячи з поширеності різноманітних термінів усередині груп дидактичних понять,
жодна з проблем дидактики не була в той час детально розробленою з позицій
понятійного апарату. Тільки проблема політехнічного навчання була предметом
постійної уваги фахівців того часу (термін „політехнічне навчання” науковці й
педагоги-практики використовували в назвах своїх публікацій 18 разів).
Серед усіх назв наукових робіт 50-х років, у яких розглядалися питання
дидактики, найбільш інформативно та науково насиченими були назви публікацій
В.Сухомлинського. Так, його статті цього періоду мали назви: «Відповідність
методів навчання змісту і меті уроку», «Забезпечення наступності в навчанні»,
«Уроки заключного повторення і систематизації вивченого» та т.п. [1557; 1563;
1582 та ін.].
Судячи з назв публікацій і дисертацій, найбільшу увагу фахівці того часу
приділяли проблемам навчання в початковій школі – у назвах тринадцяти робіт
присутні відповідні терміни. П'ять робіт присвячені навчанню у середніх класах,
одна – у старших.
Характерним для публікацій того часу було використання термінів, пов’язаних з
ідеологічними штампами: “підвищення ефективності”, “ширше запроваджувати”,
“боротьба за успішність”, “більше уваги”, “боротьба за високий рівень”, “ширше
розгортати”, “ширше запроваджувати” тощо.
У 60-ті роки ХХ століття науковці та практичні працівники використали в назвах
публікацій і дисертацій 219 різноманітних термінів, перелік яких наведений у
додатку Б.
Судячи з переліку назв наукових робіт, у 60-ті роки порівняно з 50-ми роками ХХ
століття найбільш значні зрушення відбулися в розгляді проблеми методів
навчання – кількість відповідних термінів у назвах робіт збільшилась з 11-ти до
34-х. Більш повною стає номенклатура методів навчання, розглянутих науковцями.
Їх цікавлять питання оцінювання знань, вибору методів навчання тощо.
Значні зрушення відбулися також у використанні в назвах робіт термінів, що
відбивають загальнодидактичні поняття, їх кількість порівняно з 50-ми роками
збільшилась з 13-ти до 35-ти. У назвах наукових публікацій частіше почали
використовувати термін “дидактика”, з’являється термін “закономірності”, широко
використовуються терміни, пов’язані з організацією експериментальної роботи,
науковці починають розглядати процесуальні характеристики навчання. Усе це
свідчить про те, що дидактика все більше починає розвиватися як теоретична
галузь педагогічної науки.
Помітно збільшилась у назвах публікацій і дисертацій і кількість термінів,
пов’язаних із засобами навчання – з 10-ти у 50-ті роки до 31-го у 60-ті. Усе
більшу увагу фахівці почали приділяти технічним засобам навчання – телебаченню,
кіно, діафільмам, навчаючим машинам, обчислювальним машинам.
У 60-ті роки ХХ століття в назвах робіт більш широко стали використовуватись
терміни, пов’язані з завданнями навчання (їх загальна кількість – 51). Але
частота використання в назвах робіт кожного з термінів, що входять у цю групу,
як і в 50-ті роки, була незначною, що свідчить про недостатню глибину наукової
розробленості відповідних наукових проблем.
Судячи з назв наукових робіт, тільки виробниче та програмоване навчання були
предметом постійної уваги фахівців того часу (так, наприклад, термін
“програмоване навчання” 14 раз було використано в назвах статей у “Радянській
школі” та 3 рази – у назвах книг, опублікованих в 60-ті роки ХХ століття).
Більше уваги фахівці того часу приділяли проблемам навчання в початковій школі
(13 разів відповідні терміни з’являлися в назвах робіт) та середніх класах (16
разів), старші класи згадуються в назвах шести робіт.
Незначною в назвах робіт залишалася кількість термінів, пов’язаних зі змістом
навчання, що може свідчити про недостатню розробленість цієї проблеми в 60-
- Київ+380960830922