РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА ПРІОРИТЕТИ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У СУЧАСНІЙ РОСІЇ
2.1. Основні підходи до визначення поняття "геополітика" в сучасній
російській геополітичній думці
Геополітичні дослідження в сучасній Росії на своєму фундаментально-теоретичному рівні спрямовані, за визнанням самих російських вчених, не лише на осмислення проблем складного багатовимірного сьогодення, а й на так зване "артикулювання" власних теоретико-історіософських засад з метою надання геополітиці більш "природного і привабливого" (Д. Замятін) вигляду. Варто розглянути ті теми та поняття, які займають чільне місце в цих дослідженнях й усвідомлюються як методологічно значущі, тобто такі, за рахунок опрацювання яких вважається за можливе "вдихнути нове життя" у геополітику, перетворивши її на невід'ємну складову розробки зовнішньополітичних курсів російської держави.
Аналіз теоретико-історіософського дискурсу російської геополітики варто розпочинати зі з'ясування існуючих тут особливостей визначення її поняття. В суспільно-політичній думці сучасної Росії має місце феномен, який прийнято позначати словосполученнями "повернення геополітики в Росію" (К. Сорокін), "ренесанс геополітики" (В. Колосов) чи то, навіть, "геополітичний бум" (О. Смирнов). Зазначені словосполучення не просто свідчать про пожвавлення інтересу до геополітичної проблематики в російському суспільстві та "своєрідну моду на геополітику" (М. Ільїн), а, скоріше, на вербальному рівні фіксують спробу перетворити останню як на універсальний спосіб пояснення історичного розвитку, так й на деяку довершену форму його просторового проектування та конструювання, здатну постати у вигляді вражаючої своїми масштабами та мотивуваннями політичної програми, що претендує на роль "цілісного світобачення" (Е. Соловйов). "Наступає століття геополітики, науки, яка може озброїти людство реалістичним підходом до проблеми розвитку", - констатує І. Образцов [250, с. 6]. Е. Соловйов підмічає дедалі частіший наголос на синонімічності геополітики з реалістичним поглядом на контури нової системи міжнародних відносин, який має протистояти і "ідеалізму" М. Горбачова, і "ідеологічному сервілізму" О. Козирєва, і непередбачуваності Б. Єльцина [346, c. 4]. "Геополітична термінологія стрімко проникає в усі сфери життя, стаючи могутнім подразником суспільної свідомості", - зазначає М. Каледін [60, c. 78]. В нинішньому російському інтересі до геополітики, відмічає американський вчений М. Євангеліста, можна побачити реакцію на те, що деякі називають наївним романтизмом і крайнощами горбачовсько-шеварнадзевської позиції, певної мірою збереженої й у перші роки правління Б. Єльцина. "Разом з тим не виключено, що геополітичний підхід - просто самий оптимальний спосіб осягнення довгострокової еволюції держав у міжнародній системі" [93, c. 82].
Вироблення такого підходу чи погляду, на думку російських дослідників, логічно потребує виваженого аналізу евристичного потенціалу не лише геополітичної спадщини, - світової та національної, - а й, передусім, самого поняття геополітики, довільне вживання якого, за визнанням російських науковців, спричинило "геополітичне мрійництво" та "геополітичну містику" (М. Ільїн), викликавши до життя "окультні, позитивістські, вкрай ідеологізовані, белетристичні й навіть приховані версії геополітики" (Ю. Тихонравов). Існує імовірність, застерігає К. Сорокін, що справжня геополітика в Росії може так і не з'явитися, оскільки буде дискредитована тими односторонніми, невисокої якості дослідженнями, які присвоюють її ім'я [60, c. 11]. "Ситуація ускладнюється ще й тим, що часто під маскою класичних геополітичних побудов приховуються довільні фантазії на тему простору, політики і історії", - наголошує О. Смирнов [337, c. 48]
Першою і неминучою методологічною передумовою відмежування від таких досліджень, на думку російських вчених, має стати встановлення доцільності використання чи відкинення з огляду на реалії сьогочасного світу традиційного, класичного, а тому - "еталонного" (В. Цимбурський) розуміння геополітики, яке пов'язує її з географічним детермінізмом й визначає територіальну експансію та розширення в якості її основної і нав'язливої теми, а "контрольований простір" - в якості осереддя цієї теми. Традиційний геополітичний концепт "контрольованого простору", відмічає О. Смирнов, зводить всю різноманітність міжнародно-політичної діяльності до оцінки можливостей тієї чи іншої країни впливати на оточуючі її, - сусідні чи більш віддалені, - території або перспектив впливу зовнішніх сил на дану країну [336, c. 30]. При чому розширення зони цього впливу має здійснюватися за рахунок нарощування воєнного, економічного, демографічного та іншого ресурсного потенціалу держави, а, відтак, його масштаби напряму пов'язуються з розміром та характеристиками території тієї чи іншої держави, зокрема, кліматом, ландшафтом, рослинністю, ґрунтом, геологією та просторовим положенням [347, с. 117].
З'ясування позиції щодо такого концепту геополітики є невід'ємною складовою, своєрідними "пролегоменами" всіх геополітичних розвідок в сучасній Росії, які з необхідністю починаються розглядом спільного для них усіх вихідного питання: " ... що уявляє собою як духовне та інтелектуальне явище та множина поглядів, методик та дискурсивних прийомів, які в ХХ столітті склалися на Заході під ім'ям "геополітики" й чий вплив в різних формах виявляється зараз також і в Росії ?" [413, c. 9]. В спробах відповіді на це питання простежуються дві тенденції, які в своїй сукупності дозволяють вести мову скоріше про особливості підходів до визначення поняття геополітики в сучасній геополітичній думці Росії, аніж про особливості самого такого визначення, оскільки деякі російські дослідники або ж констатують відсутність останнього (К. Плешаков, Е. Поздняков), або ж наголошують на сумнівності будь-якої з його наявних в обігу версій (П. Циганков). За визнанням С. Переслєгіна, термін "геополітика", як і будь-яке інше складне поняття, має д