Вы здесь

Основні форми сучасного політичного насилля.

Автор: 
Боброва Аліна Григорівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U004322
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2. ТРАДИЦІЙНІ ФОРМИ СУЧАСНОГО ПОЛІТИЧНОГО НАСИЛЛЯ
Сучасний світ позначений наявністю багатоманітних проявів політичного насилля. Це насамперед таке насилля, що спирається на використання фізичного примусу, а отже є традиційним. Очевидно, що основними формами традиційного політичного насилля у сучасному світі є тероризм та етнічні війни.
Тероризм як форма політичного насилля має давню історію. Перші його прояви зафіксовані ще в І ст. н. е. На територіях, які нині належать Ізраїлю, діяла організація сікаріїв, що мала на меті вбивства представників єврейської шляхти, які співпрацювали з римлянами. Згодом, у середні віки, мусульманська секта асошафинів фізично знищувала представників влади у Сирії. Приблизно в цей самий час в Індії та Китаї терористичні методи практикували всілякі таємні спільноти. Справжній жах на правителів земель, які сьогодні належать Ірану та Афганістану, наводила секта ісмаїлітів.
Проте сучасний політичний тероризм, на думку французького дослідника О. Демаріса, народився у надрах індустріальної революції ХІХ ст. "як результат розпаду створеного протягом століть стереотипу життя" [64, с. 15]. Упродовж другої половини ХІХ - початку ХХ ст. тероризм проходив процес свого становлення і, незважаючи на те, що в окремих державах він набув серйозного розвитку, здебільшого не переходив національних кордонів. Саме тоді у країнах Європи, США та в Росії з'явилися добре організовані ліворадикальні рухи, які впроваджували "пропаганду дією" з метою вплинути на діяльність своїх урядів. У Росії це були народники (пізніше есери), у Франції, Італії, Іспанії та США - анархісти. Перша половина ХХ ст. визначена приходом до терористичної діяльності вже вкрай правих організацій, серед яких можна назвати Румунську "залізну гвардію" та різні національно-сепаратистські, фашистські рухи у Німеччині, Франції, Угорщині.
До Другої світової війни екстремістські та терористичні організації в різних точках земної кулі не були пов'язані (чи були, проте слабко) між собою ідеологічно, інформаційно та фінансово. Проте в другій половині ХХ ст. відбуваються якісно нові тенденції, пов'язані з розвитком тероризму.
Сьогодні проблема тероризму набула особливої актуальності для світового співтовариства. Це спричинено тим, що застосування залякувального насилля стало одним з дієвих та часто застосовуваних знарядь боротьби між злочинними та націоналістичними угрупованнями, збройними формуваннями, політичними партіями і навіть державами, а досягнення науки та техніки надали в руки терористів найсучасніші та найефективніші засоби реалізації людиноненависних намірів. Терористичний бум, який можна спостерігати в останнє десятиліття, викликав величезний потік літератури: монографій, статей у наукових виданнях та періодичній пресі. Їх автори намагаються проаналізувати та пояснити природу, сутність та причини такого "неприємного" ренесансу тероризму.
Втім, незважаючи на величезну кількість праць, присвячених проблемам тероризму, сьогодні не існує остаточного та єдиного варіанта теоретичної концепції, яка науково-коректно подавала б цей феномен соціального життя. Специфіка досліджуваного феномену, відсутність чітких меж, які давали б змогу коректно визначити його в існуючому обсягу політологічного та соціально-філософського знання, багатоманітність форм і виявів, незвичність підходу до аналізу - серйозно перешкоджають створенню єдиноприйнятної та єдиновизнаної парадигми його розуміння.
Відсутність загальноприйнятої парадигми розуміння такого соціально-політичного феномену як тероризм зумовлює також велику кількість визначень цього поняття. Нині є близько 200 визначень поняття тероризму, жодне з яких не є загальноприйнятим. Таке становище обумовлене як складністю самого явища, яким є тероризм, так й існуючими на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях чинниками суб'єктивного характеру.
Етимологічно термін "тероризм" у перекладі з латини означає страх, жах, зумовлений жорсткими насильницькими діями влади, організацій чи окремих осіб. Терміни "тероризм" і "терор" почали широко вживатися з часів Французької буржуазної революції 1789-1794 рр. Пізніше, у 1798 р., словник Французької Академії Наук визначить його як "систему страху". У Великій Британії він отримає дещо інше визначення: "правління жаху".
Ліга Націй ще в 1934 р. після вбивства короля Югославії Олександра та міністра іноземних справ Франції Барту доручила Комітету експертів сформулювати поняття тероризму та підготувати конвенцію щодо запобігання актів тероризму та боротьби з ним. Проте початок Другої світової війни зашкодив реалізації цих рішень. У повоєнні часи Генеральна Асамблея ООН прийняла близько 20 конвенцій, резолюцій та протоколів про національний, регіональний та міжнародний тероризм, проте так і не змогла дати йому визначення.
Сьогодні тероризм досліджують як явище соціальне, соціально-психологічне, соціально-правове, як тип політичної поведінки, як різновид злочинної (кримінальної) діяльності тощо. Зокрема, соціально-політичним аспектам сучасного тероризму присвячені праці таких відомих російських дослідників, як В.В. Вітюка, О.С. Грачова, С.А. Ефірова. Аналіз міжнародно-правового механізму можна знайти в розробках І.П. Блишенко, П.М. Валєєва, Л.Н. Галенської, М.В. Жданова, І.І. Карепеца, Є.Г. Ляхова, Л.А. Моджорян, Ю.М. Рибакова, Г.В. Старушенко та багатьох інших авторів. В Україні відомими дослідниками у сфері тероризму є В.Ф. Антипенко, В.О. Глушков, В.Б. Глущенко, В.В. Кругов та інші вчені.
До методології аналізу тероризму з цих позицій належать принципи соціально-філософського дослідження (визначення феномену в його об'єктно-суб'єктних взаємозалежностях), соціально-правового (соціального за походженням і змістом, правового - за визначенням), соціально-психологічного тощо.
Так, відомий російський дослідник тероризму Ю. Авдєєв вважаючи, що є два основні підходи до вивчення тероризму - біологічний, пов'язаний з певною "насильницькою сутністю людини", та соціальний, що залежить від соц