РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИЧНИЙ ІДЕАЛ ЯК ПІЗНАВАЛЬНА ПРОБЛЕМА В СТАРОДАВНІХ СУСПІЛЬСТВАХ ЄВРОПИ
Завданням цієї роботи є аналіз ролі політичного ідеалу в сучасній Україні. Але без короткої історії становлення різного роду ідеалів майже неможливо показати, чому ідеали, не зважаючи на деяку їх утопічність (а інколи й на повну утопічність) й не зовсім міцний зв'язок з практикою все ж таки потужно впливають на розум і поведінку людей. Тому нам доведеться коротко прослідкувати генезис політичних ідеалів. І розпочати варто зі стародавніх суспільств Європи, де в усій повноті було поставлено проблему політичного ідеалу в різних формах, звідки європейські регіональні цивілізації, а сьогодні - європейська цивілізація в цілому, черпають досвід розробки та реалізації ідеалів демократії, аристократії, тиранії тощо. Розвиток нових політичних теорій та концепцій відбувається постійно. Але вони розвиваються на ґрунті науки минулих століть.
Безумовно, цікава історія становлення політичних ідеалів Єгипту, стародавнього Сходу та інших країн, регіонів, народів. Але це предмет дослідження колективів науковців, які об'єктом досліджень обирають історію політичних учень.
Традиційно дослідники політичної та філософської думки починають з стародавньої Греції, де політична думка зароджується у VII-VI століттях до н.е. на тлі розкладу первіснообщинного ладу, становлення класово-станових держав. У зрілих концепціях політична думка виявляється вже у IX-V століттях до н.е. в рабовласницьких державах (Афіни, Спарта, Фессалія тощо).
Рабовласницькі держави в Греції складалися як невеличкі, у вигляді "полісу", держави-міста з невеликими земельними площами. Це пояснюється тим, що вони виникали як безпосередній результат розкладу родоплемінних громад, об'єднань. Державний лад у цих полісах був різним - від демократії до тиранії. Аристократія та олігархія були теж поширені. Перед суспільствознавцями стояли специфічні завдання: як зберегти панування рабовласників над рабами, як забезпечити права частини вільних (багатіїв) або всіх вільних, як забезпечити ефективність влади тощо.
Політичний ідеал держави в різних полісах специфічний: хоча суспільствознавці були впевнені в незмінності рабовласницького ладу, вони розходилися в оцінці форм політичної влади. Одні обстоювали демократію, другі - аристократію, треті - олігархію, четверті - тиранію, а згодом - й імперію.
Яскравими захисниками ідеалу демократії були - Демокрит (нар. в 470 році до н.е.), який захищав ідеал поміркованої цензової демократії і критично ставився як до аристократії, так і до демократії "без меж", коли натовп нав'язує свою волю владі, обраній демократичним шляхом; софісти (Протагор, Горгій, Гіппій, Критій тощо), які здебільшого були прибічниками рабовласницької демократії1. Із софістів найбільш відомі погляди Протагора, який: а) дав досить оригінальне тлумачення додержавного стану людей; б) показав еволюцію культури, норм та права і зробив висновок, що всі вільні громадяни повинні бути повноправними учасниками політичного життя; в) обґрунтував думку про конкретно-історичну умовність норм справедливості та праведності. Протагор вважав: держава встановлює, що є справедливим і прекрасним, що закон є плинним продуктом людської творчості - політичного мистецтва.
Тому в ідеалі держави Протагор закликає до неухильного слідування існуючим законам демократичного рабовласницького суспільства (певно мались на увазі Афіни). На його поглядах, так само як і на позиціях Демокрита та всієї плеяди софістів, суттєво позначилися міфологічні уявлення про "Золотий вік" та інші.
Але "молоді" софісти в питаннях сутності і ролі права в демократичних суспільствах дедалі більше схиляються на бік знаті. Якщо вірити Платону, то Транзимах, виправдовуючи панування верхівки рабовласницького класу, стверджував, що право є сила, яка корисна найсильнішим і шкідлива підвладним (Платон, "Держава"). І таку ситуацію він вважав природною. Інший представник молодшого покоління софістів Каллікл (як повідомляє Платон в діалозі "Горгій") теж був невдоволений участю демосу в управлінні державою; він вважав, що закони приймають під тиском слабких, які залякують сильних і змушують виконувати закони. А це суперечить природі. Відповідно до природи найсильніший повинен мати перевагу над слабшим. Підтвердження цьому ми знаходимо і в тварин, і в людських родинах, і в державах (Платон, "Горгій"). Каллікл відомий як відвертий супротивник демократії, де більшість слабких диктує свої закони сильним. Демократія, на його думку, не відповідає природному праву, сильні люди мають повністю задовольняти всі свої потреби та бажання, ні в чому себе не обмежуючи2. Такий політичний і моральний ідеал Каллікла, який виступав ідеологом сильних особистостей, що мають право ігнорувати закони та мораль.
Більш-менш системне бачення політичного ідеалу знаходимо у поглядах Сократа (469-399 р. до н.е.), який нічого не писав, викладав свої погляди усно3. Вчення мислителя відоме з праць його учнів - Ксенофонта і Платона. Сократ був критично мислячою людиною (особливо щодо традиційних уявлень та норм), прагнув обґрунтувати можливість існування об'єктивного знання. Його можна розглядати як поміркованого ідеолога аристократії і прихильника обмеженої демократії.
Сократа не можна класифікувати за критерієм "ідеаліст - матеріаліст". Не працює стосовно нього й класовий підхід у вузькому розумінні. Син майстра-каменяра, військовослужбовець (легкоозброєний піхотинець - гопліт), він став знаний в Афінах вже в доволі зрілому віці (за мірками того часу - у похилому віці) як розумна, але бідна людина. Сократ різко відрізнявся від ідеалу фізичної краси афінянина або спартанця - невеличкий на зріст, але доволі міцної статури, лисий, із носом картоплиною та чималим животом. Проте він вражав розумом та привабливістю. Сократ був духовно могутньою людиною і мав великий політичний вплив.
Вихідними положеннями філософії Сократа були: "Я знаю, що я нічого не знаю" та "Пізнай самого себе", я