РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ'ЄКТІВ ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН ТА ЇХ МІСЦЕ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ
2.1. Соціально-економічна природа учасників економічного обміну
У попередніх пунктах розділу дослідження ми підійшли до необхідності з'ясування питань: у чому суть соціально-економічної організації та які характерні ознаки властиві всім (індивідуальним, колективним, державним) учасникам економічного обміну, метою котрих є отримання вигоди, і тих, діяльність яких за формальними ознаками її не передбачає. Отже, йдеться про поняття економічної одиниці, що характеризувало б її як суб'єкта економіки (господарювання) незалежно від сфери діяльності*.
Насамперед зазначимо, що у вітчизняній економічній думці, зокрема фінансовій, дослідження в цьому напрямку перебувають лише на початковій стадії. Вітчизняні науковці поняття суб'єкта економіки (економічної одиниці) ототожнюють, як правило, з підприємством сфери суспільного виробництва матеріальних благ або індивідуальним підприємництвом [11, с. 14; 144, с. 8; 407, c. 14; 444, с. 59]. І в законодавстві є аналогічні трактування, за якими суб'єкт економіки (підприємство) є лише виробничою системою [62, с. 39].
Позиція автора полягає в тому, що поняття "суб'єкт економіки" (господарювання) місткіше за сучасне розуміння підприємства, оскільки повніше відображає соціально-економічну природу цієї внутрішньої інституційної одиниці в економічному обміні в усіх сферах економічної діяльності людей. Для обґрунтування цієї позиції звернемося до теорії організації, яка дає змогу чітко окреслити сфери діяльності суб'єкта економіки (господарювання) і закцентувати увагу на тому, що згаданий суб'єкт здатний здійснювати економічну діяльність у сферах створення матеріальних та суспільних благ.
Відомо, що головним кінцевим результатом функціонування організацій виробничої сфери є вироблення і реалізація продукції або послуг, які задовольняють реальний споживчий попит. Така діяльність забезпечує отримання коштів для покриття витрат, відтворення і розвитку організації. Однак для розкриття економічної природи суб'єкта економіки його належить визнати системою, елементи якої не тільки тісно взаємозалежать, а й здатні адаптуватися до зовнішніх систем, котрі представляють ринки товарів, державні та недержавні інститути, що обмежувально впливають на їх функціонування, тощо.
Наведена нижче схема побудови соціально-економічної організації дає змогу визначити склад, зміст, ієрархію і взаємозв'язок формування, функціонування та розвитку її основних складових систем (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Загальна побудова соціально-економічної організації (суб'єкта економіки) сфери суспільного виробництва [405, с. 300].
По-перше, коли йдеться про створення соціально-економічної організації для виробництва матеріальних благ, то насамперед формують технічну систему, що об'єднує будівлі, споруди й обладнання у вигляді цілісного майнового комплексу. Ця система передбачає спеціалізоване виробництво або дає змогу пристосовувати виробництво для вирішення нових завдань.
По-друге, спеціалізація або можливість адаптації до вирішення інших завдань визначає зміст другої складової - технології, яку має організація, або пакета технологій, що дає змогу диверсифікувати виробничу діяльність. Саме ці дві системи завжди властиві суб'єктам економіки сфери матеріального виробництва.
По-третє, організація завжди передбачає наявність соціальної системи, яка професійно об'єднує працівників, спроможних створювати продукцію чи надавати послуги. Така система об'єднує працівників за професіями, досвідом роботи, кваліфікацією, спеціалізацією, підприємницькими або іншими здібностям тощо. При цьому зазначимо, що соціальна система суб'єкта економіки є об'єднанням працівників не механічним, а на демократичних засадах, внутрішніх принципах ринкової економіки, інтерактивного планування, зокрема вибору засобів, необхідних для реалізації проектів та виконання планів. І, нарешті, вона безперервно стежить за безпекою праці, охороною здоров'я працівників, рівнем екологічної безпеки виробництва, забрудненням навколишнього природного середовища, що потребує адаптації організації до стандартів, прийнятих у суспільстві. При цьому зазначимо, що згадана сфера тісно пов'язана з механізмом внутрішньої координації, процедурою стимулювання, інформаційним забезпеченням і структурою прийняття рішень - системоутворюючими чинниками, які забезпечують існування і розвиток організації. Саме вони формують її адаптивні властивості, своєчасно реагуючи на зовнішні виклики; саме менеджери першими відчувають потребу в організаційних змінах, визначають напрями цих змін і розробляють програми їх здійснення [237, с. 261].
По-четверте, для виробництва продукції чи надання послуг необхідна ще одна система - організаційна. З її допомогою впорядковують працю всіх категорій працівників для забезпечення ефективності їх діяльності.
Перерахованих чотирьох систем достатньо для виконання основних завдань соціально-економічної організації сфери суспільного виробництва, які, перебуваючи у взаємозв'язку і взаємозалежності, забезпечують стійку позитивну динаміку її розвитку й здатності до своєчасного гнучкого реагування на зміни у бізнес-середовищі.
Однак, якщо взяти до уваги, що соціально-економічні організації функціонують у сфері не тільки матеріального виробництва, а й виробництва суспільних благ чи іншій, то цілком достатньо трьох основних систем: соціальної, організаційної та специфічної - технологічної, для забезпечення виробництва нематеріальних благ (рис. 2.2).
Джерело: опрацювання власне.
Рис. 2.2. Спільні й відмінні риси загальної будови соціально-економічних організації у різних сферах їх функціонування.
У цьому випадку йдеться про технології, відмінні від тих, що призначені для виробництва матеріальних