РОЗДІЛ 2
ЕТНІЧНА ПРЕСА КРИМУ У СКЛАДІ ТАВРІЙСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ
2.1. Виникнення преси етносів Криму
2.1.1. Вірменські видання Феодосії, зародження традицій караїмської журналістики. Родоначальниками кримської етнічної преси слід вважати вірменські журнали "Масяц Агавні" ("Голуб Масіса") і "Дастіарак" ("Вихователь"), що виходили у Феодосії у 1860-1870-ті рр.
Передісторія першого видання була такою. 1855 року у Парижі вірменським архієпископом і просвітником Габріелом Костянтиновичем Айвазовським, братом великого художника-мариніста, був заснований історико-літературний журнал французькою і вірменською мовами "La Colombe du Massis" ("Голуб Масіса"). Видавець так сформулював своє кредо в першому номері журналу: "Наше єдине бажання, наша єдина надія полягають у тім, щоб світло науки осявало розум вірменського народу, щоб усі його громадянські чесноти прикрасили серце його, щоб землеробство, промисловість і торгівля розвивалися серед нього і збагачували його; щоб він вирізнявся відданістю державам, які сприяють йому, і встиг би заслужити симпатії тих народів, серед яких тепер живе" [488].
Невдовзі, у 1858 р., на запрошення російського уряду Г.К. Айвазовський повернувся на батьківщину, де він був призначений предводителем Нахічевано-Бессарабської єпархії й одночасно - цензором усіх вірменських видань у Росії. Під керівництвом Габріела Айвазовського було відновлено багато вірменських храмів і відроджено їхню діяльність, а в рідній Феодосії ним було відкрите Вірменське Халібовське училище. У 1860 р. при училищі почала працювати друкарня, у якій щомісяця за редакцією В. Струбінського почав видаватися науково-літературний і політичний журнал "Масяц Агавні" ("Голуб Масіса")-"Радуга"-"L'acr-en-ciel". У першому номері журналу декларувалося, що видавці не змінили його цілей і напряму, під якими розумілося "сприяти освіті вірменського народу, поширенню серед нього корисних відомостей, викликати в нього любов і потребу до читання і намагатися задовольнити цю потребу" [488, с. 3], але ґрунт, на якому опинилися видавці у себе на Батьківщині "став твердішим і сприятливішим для досягнення їхніх цілей" [488].
Просвітницькі завдання відбилися в широкій програмі "Радуги": в науковому відділі розміщувалися статті з історії, географії, природознавчих наук, педагогіки, стислі біографії і характеристики, нариси побуту і звичаїв різних країн, переважно східних і т.п. Літературний відділ містив вірші, виховні оповідання, повісті і т.п. вірменських письменників, а також переклади творів російських та іноземних авторів. У політичному відділі публікувалися закордонні звістки і зовнішньополітичні огляди, новини вірменського життя зі Сходу і тих країн, де живуть вірмени. Внутрішні новини складалися з витягів з офіційних видань про найважливіші урядові заходи, зокрема цікавих для вірменського населення у Новоросійському краї та Закавказзі. Крім того, в "Радуге" вміщувалися кореспонденції з багатьох країн Сходу: Туреччини, Персії, Єгипту, Індії, різні звістки, новини і т.п. Церковне життя і питання освіти, відомості з життя Халібовського училища й інформація про економіку Криму - ось далеко не повний перелік тем відділу новин. Як зазначає О.С. Хоменок, даний журнал донині є цінним історичним джерелом висвітлення міграційних процесів у Криму в 1860-ті рр. - масової еміграції в Туреччину кримських татар та імміграції на півострів болгар і чехів [701].
Охоронна спрямованість видання всіляко підкреслювалася його авторами. Редакція переконувала своїх читачів у тім, що протистоїть розпаленню "протиборства серед націй". При цьому на сторінках "Голуба Масіса" постійно звучала проповідь національного і релігійного єднання вірмен. Виходячи друком у православній Росії, журнал міг значно відвертіше протистояти впливові Риму і католицького духівництва, ніж раніше в католицькій Франції. Кредо видавців: "національний мир і злагода" на основі прихильності до вірмено-григоріанської церкви - створювало стійке враження "національної культури, незмінно закріпленої релігійним цементом" [311].
Незважаючи на те, що на час заснування "Радуги" вже виходили два вірменські журнали в Москві і одна щотижнева вірменська газета у Тифлісі (а також вірменські видання у Константинополі і Смірні), редакція не мала сумнівів у корисності свого задуму: вона вважала географічне розташування Криму зручним як для зв'язків із закавказькими провінціями, так і з Туреччиною та Персією, отже, він міг би слугувати своєрідним центром поширення вірменської просвіти.
Багатомовність журналу, а також широчінь географічних кордонів вірменської діаспори (спюрка) сприяли тому, що "Голуб Масіса" розповсюджувався як у багатьох містах російської імперії (крім кримських, у Петербург, Москву, Єреван, Одесу, Львів), так і за її межами (у Париж, Венецію). Передплата на видання приймалася у Феодосії, Тифлісі, Константинополі, передплатна ціна за рік становила 8 руб. (окремо вірменської частини - 6 руб., російсько-французької - 4 руб.).
Однак плідна діяльність Г. Айвазовського викликала не тільки вдячність вірменської спільноти, але й інтриги заздрісників. Через них архієпископ був змушений відійти від справ, а після цього припинили своє існування і всі його дітища: у 1865 р. через брак коштів було припинено випуск журналу, а в 1871 р. було закрито Халібовське училище і друкарню при ньому.
До 1860-х років відноситься і початок розвитку караїмської журналістики. У той час в Одесі виник невеликий караїмський літературний гурток, представниками якого були такі відомі караїмські громадські діячі, як І Ерак, І. Казас, І. Шамаш, А. Мічрі, що належали до так званої партії "кара-сакал" (тобто "чорнобородих" (молодих)). Ця партія протиставляла себе літнім членам общини - "ак-сакалам" ("білобородим"), яким не подобалося впровадження у життя нововведень, що сприймалися ними як віровідступництво. У свою чергу, молоді у злих епіграмах висміювали відсталі погляди старих на громадське життя. Караїмська молодь довгий час (1864-1872) видава